Мешкаючи на мирній території, ми далеко не всі й не сповна відчуваємо той трагізм у долях людей, які з 2014 року живуть у постійній небезпеці там, де тривають військові дії, — на сході України. Аби врятувати свої родини, частина місцевих жителів змушена втікати від війни і втратити все: житло, роботу, безпосереднє спілкування з близькими людьми.
На території Онуфріївського району, що на Кіровоградщині, нині мешкають шість внутрішньо переміщених осіб. У них схожі долі, втрати і біль... Коли є підтримка — можна здолати все, а коли один — у борні, а десять — у стороні, то збороти труднощі та відчай важче.
Віднедавна в Онуфріївці оселилася невелика родина Ганни ПЕРЛОВОЇ (на знімку) з села Плотина Станично-Луганського району Луганської області.
«Коли в 2014-му ще тільки почалися обстріли, мій син Матвій, якому на той час виповнилося два рочки, дуже боявся. Ми вмовляли — не бійся, це такі салюти. Але пізніше він почав плакати і казати: «Це не салюти, мамо...» Серце розривалось, коли чули це, — згадує жінка. — Так сталося, що після чергового обстрілу наше помешкання постраждало і стало непридатним для проживання, тож змушені були покинути рідні місця...»
Родина переїхала на батьківщину чоловіка — в Онуфріївку. Але в жовтні минулого року він помер, і Ганна зосталась із малим сином на руках фактично наодинці зі своїми проблемами — без власного житла, без підтримки рідних. «Батьки залишились без роботи, а поки їхнє житло ще не зруйноване, не можуть покинути його і теж фактично без засобів до існування, тож нічим не в змозі нам допомогти», — зазначає Ганна.
Нині жінка з синочком, який цього року пішов до першого класу Онуфріївської школи, та рідним дядьком Володимиром Афанасьєвим, який має інвалідність І групи, живуть в орендованому будинку.
«Коли почалася війна, від стресу в дядька стався інсульт, — розповіла жінка, — в нього немає ні дружини, ні дітей, мені він ще й батько хрещений, тож вирішила піклуватись про нього, бо робити це більше нікому».
На сьогодні чоловік потребує постійного вартісного медикаментозного забезпечення, адже внаслідок пережитого інсульту майже не пересувається самостійно, у нього бувають епілептичні напади. Тож необхідно купувати дорогі ліки, аби його стан не погіршився.
Маючи вищу освіту (архітектор за фахом), Ганна змушена працювати на харчоблоці Онуфріївської ЦРЛ, де зручний для неї графік роботи — щоб і син, і дядько були під наглядом та опікою. У жінки мінімальна зарплата. Як внутрішньо переміщені особи отримують передбачені державою соцвиплати. Але їх не вистачає навіть на те, щоб винаймати житло та оплатити комунальні послуги в зимовий період, журиться Ганна і додає: «Радує в цьому житті лише синочок».
Матвійко залюбки йде до школи, потроху забуває страхи війни, відвідує групу продовженого дня. За харчування в ній мамі доводиться платити, адже, як їй пояснили, безплатно діти початкових класів харчуються лише раз на день.
Жінка оббиває пороги, щоб придбати хоч яке власне житло, отримати хоч якусь стабільність. За останні чотири роки поневірянь мешкали вже не на одній квартирі.
«Живемо в підвішеному стані, — каже переселенка. — От трапиться раптом господарю будинку покупець — і нам доведеться знову шукати інше житло...»
Ганна Перлова звернулась із проханням про допомогу щодо придбання житла до районної влади. Та поки що не знає, чи буде її проблема взята до розгляду. Писала звернення й до Онуфріївської селищної ради, сподівалась, що, можливо, в селищі є нічийні будинки, які можуть бути надані соціально незахищеним категоріям громадян. Але отримала письмову відповідь, що такого житла немає.
В управлінні праці та соціального захисту населення Онуфріївської РДА надали інформацію, що для переселенців на території області будується житло, але його вартість — 700 грн за 1 кв. м. Таких коштів Ганна не має. Тож рада будь-якій пораді (як їм розв’язати житлову проблему), доброму слову та підтримці.
Ганна Перлова не втрачає оптимізму, полюбила Онуфріївщину і сподівається, що та буде прихильною до таких, як вона та її родина.
Руслана СОРОКА.
Фото надано автором.
Кіровоградська область.
