На знімку: пам’ятний знак на честь 350-річчя обрання гетьманом Дем’яна Ігнатовича (Музей «Слова о полку Ігоревім»).

Фото автора.

У Новгороді-Сіверському, в заповіднику «Слово о полку Ігоревім», відкрито перший в Україні пам’ятний знак гетьману Дем’яну Ігнатовичу, якого Москва обізвала Многогрішним. Знак присвячений 350-річчю обрання його гетьманом Лівобережної України, що сталося саме на цьому місці.

Цікаво, що знак стоїть біля собору Спасо-Преображенського монастиря УПЦ Московського патріархату, і два його клірики відслужили панахиду за опальним гетьманом, на що учасники заходу зауважили: «Знаменно, що московська церква, яка його переслідувала, тепер же і відспівує».

Як каже ініціаторка встановлення пам’ятного знака директорка Національного історико-культурного Батуринського заповідника «Гетьманська столиця» Наталія Реброва, це перша за 350 років панахида за гетьманом Дем’яном. Їй було незвично чути богослужіння неукраїнською мовою, але знаменно, що саме в серці монастиря, зорієнтованого на Москву (з неофіційних джерел мені вдалося встановити, що тамтешні монахи «сидят на чемоданах»), таки вшановано українського гетьмана. А над будівлею Музею «Слова о полку Ігоревім» уперше з’явився український прапор — раніше монахи його не вивішували…

Відкривали пам’ятний знак міський голова Новгорода-Сіверського Олег Бондаренко та один із фундаторів знака депутат міськради Володимир Рожок. Дивно, але «героїв» публікації «Голосу України» «Тиха московська експансія», керівників Новгород-Сіверського району, на відкритті чомусь не було…

У Новгород-Сіверському заповіднику було проведено круглий стіл, модератор якого професор, директор Інституту історії та соціогуманітарних дисциплін Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Шевченка Олександр Коваленко зауважив: «Цей мужичий син унаслідок чвар старшини — і ми бачимо перегук з сьогоднішніми часами — втратив владу і фактично отримав анафему, але не загубився навіть у Сибіру, як його наступник — гетьман Іван Самойлович, що його ж і зрадив».

Науковці з Чернігова, Батурина та Глухова аналізували факти історії, і не дивно було виявити, наскільки наша історія перепсована московськими брехнями — досить того, що сам гетьман підписувався тільки як Ігнатович, зрідка — Ігнатов, але московська пропаганда приписала йому великі гріхи і обізвала Многогрішним.

Це традиційно для Московії. Так, одного видатного українця, життя якого також пов’язане з Новгородом-Сіверським, за наказом цариці Катерини Другої взагалі обізвали Вралем (себто брехуном), і це був митрополит Ростовський Арсеній (Мацієвич).

Віриться, що колись Новгород-Сіверський вшанує і цього українця… Бо поки що в іконостасі Петропавлівської церкви, переданої ченцям Московського патріархату, — московські святі, як-то Мотрона та Ксенія Петербурзька, але аж ніяк не митрополит Арсеній, канонізований українською церквою.

Чернігівська область.

Довідка

Дем’ян Ігнатович (Многогрішний) народився у містечку Коропі й був «мужичим сином» — це перший гетьман простого походження. У 1665—1669 роках Многогрішний був чернігівським полковником і в 1668-му як противник Андрусівського перемир’я брав участь в антимосковському повстанні. Він підтримував політику гетьмана Дорошенка, і той призначив полковника наказним гетьманом Лівобережжя. Його звали ще сіверським гетьманом. Політичні обставини та сприяння впливового архієпископа Лазаря Барановича привели до обрання його повноправним гетьманом Лівобережжя — на раді 17 грудня 1668 року в Новгороді-Сіверському. Був зраджений своєю старшиною і виданий російському царю. Коли голови братів Многогрішних уже лежали на пласі, примчав гонець царя, який оголосив про царську милість: смертний вирок замінено на довічне заслання до Сибіру. Разом із Дем’яном до Сибіру вирушили його дружина Анастасія, сини Петро й Іван (за деякими джерелами, Яків), донька Олена (або Марина), брат Василь, племінник Михайло Зинов’єв, який згодом прийняв прізвище дядька. У в’язниці Дем’ян Гнатович перебував до 1686-го. Після звільнення з ув’язнення Многогрішний був залишений на поселенні в Селенгінську. Згодом прославився серед бурятів, керуючи обороною фортеці. Помер в Іркутську 1703 року, постригшись за козацькою традицією перед смертю у ченці.