Допоможіть розібратися у такій ситуації. Коли у моєї донечки (їй рік і три місяці) піднялась температура до 39, я зателефонувала в районну поліклініку і викликала педіатра, з яким у нас укладено угоду. Вона прийшла, дитину оглянула, але дуже обурювалася. Сказала, що я не мала права її викликати, замість того я повинна була самотужки збити температуру і принести дитину на прийом. Згодом у дочки почався кашель, я написала лікарю особисте повідомлення і запитала, що дати від кашлю. Педіатр не відповіла...

За місяць дочка захворіла знову, і знову 39. Цього разу, аби не «турбувати» педіатра, я повезла дитину до найближчої приватної клініки. Там прийом коштував 300 грн, зате ми не сиділи в черзі й не підхопили ще якоїсь інфекції.

l Чи справді скасували виклики педіатрів додому? Якщо ні, то який порядок виклику: через поліклініку чи шляхом особистого телефонного звернення до дільничного лікаря, з котрим укладено угоду?

l У яких випадках батьки мають право викликати дільничних педіатрів додому й не зобов’язані везти дитину в поліклініку? І що робити, коли в дитини висока температура, можливості привезти її до педіатра немає, а лікар відмовляється оглянути її вдома?

Думаю, відповіді на ці запитання будуть корисні для багатьох мам.

Анастасія К.

Деснянський район Києва.

Ці запитання ми адресували Міністерству охорони здоров’я України, і речник Олександр ЯБЧАНКА розтлумачив: коли і чим лікар може допомогти хворому і як їм налагодити ефективну співпрацю.

— То скасували виклики додому чи ні?

— Виклики лікаря додому ніхто не скасовував! Ми просто змінили принцип, за яким лікар і хворий взаємодіють на первинній ланці, а саме: ми дали можливість пацієнту звертатися безпосередньо до свого лікаря, а лікарю — право самому приймати рішення щодо візитів додому. Чому ми це зробили? Бо ситуація, коли він мав в обов’язковому порядку прийти на виклик, з одного боку, забирала купу часу (особливо на дорогу), з другого, часто просто не потребувала його присутності: для виписки лікарняних чи під час старту респіраторної інфекції.

— Невже лікар не потрібен при ГРВІ?

— Завдання лікаря — встановити діагноз і призначити терапію. А в перші три дні вірусної інфекції він не може нічого призначити, бо немає таблетки, яка б допомогла при ГРВІ. Тільки симптоматична терапія. Потреба в лікареві виникає, коли вірусна інфекція минає, а в людини виникає супутнє захворювання, скажімо, бронхіт. Тоді лікар має послухати пацієнта й залежно від того, чи почує в легенях хрип, призначити антибіотик. Також бажано провести додаткові обстеження, але їх він теж не може зробити в домашніх умовах. Саме тому через 3—4 дні від початку вірусної інфекції пацієнт, за наявності скарг, має бути оглянутий лікарем в умовах медзакладу, що дасть більше діагностичних можливостей — і ось тут лікар уже може встановити діагноз і призначити лікування.

Як відбувалося раніше? Хворий телефонував у поліклініку, але не спілкувався з лікарем. Там лише записували адресу, а потім лікаря ставили перед фактом, що він має обійти стільки людей. І поки він виконував цю безглузду роботу, інші пацієнти сиділи в чергах у поліклініці... Це ж логічно: аби мати доступ до лікаря, треба не створювати йому зайву роботу.

Як цю проблему розв’язало міністерство? Запропонувало приймати рішення щодо необхідності візиту до пацієнта самому лікарю. Пацієнт сам обирає лікаря, якому довіряє, і з ним підписує декларацію. У разі проблеми напряму телефонує, і лікар вирішує, як діяти. Якщо ситуація потребує і є така можливість, лікар відвідує хворого. Але це питання клінічної ситуації, а не обов’язок лікаря, як було раніше.

— А як щодо ситуації, з якою звернулася читачка?

— У ній є і медичний, і морально-етичний бік. Якщо співпраця пацієнта з лікарем не йде і пацієнти не задоволені, то вони можуть підписати декларацію з іншим. Адже після трансформації система влаштована так, що гроші ходять за людиною. Лікар зацікавлений, щоб декларацію підписали саме з ним, і якщо він поводиться неетично, то ніщо не перешкоджає підписати декларацію з іншим, — і гроші автоматично підуть до іншого, точніше, в інший заклад, чий прибуток віднині також залежить від кількості пацієнтів. Тобто вплинути на лікаря можна своїм вибором! Мама має право обрати саме того педіатра або сімейного лікаря, який буде уважним до неї та її дитини.

А щодо температури, то як лікар-педіатр із восьмирічним досвідом скажу: якщо у дитини 39, але немає якихось додаткових ускладнень (судом, втрати свідомості, сипу), то все, що потрібно зробити, це дати їй антипіретики — препарати для зниження температури (парацетамол чи ібупрофен). Лікар у цьому разі просто не потрібен. Він нічого не побачить, окрім температури.

— Але ж мама може не помітити якихось ускладнень...

— Як це має бути на практиці. Мама телефонує і каже: у дитини температура. Лікар запитує: що ще турбує дитину? Чи є висипи? Мама дивиться і відповідає. І якщо у лікаря виникає підозра й занепокоєння, то він знайде можливість особисто оглянути дитину... Тобто потрібне вміння лікаря зібрати інформацію від мами і прийняти рішення. Ми не можемо навчити батьків стати лікарями. Але можемо дати поради, як обрати того лікаря, який не пропустить проблему.

По-перше, шукайте лікаря, уважного до проблем вашої дитини і з яким у вас нормальний контакт. Ви ж розумієте, що збереження здоров’я — це співпраця лікаря і пацієнта (або батьків, якщо говоримо про дітей). Якщо ви телефонуєте і розповідаєте про температуру в дитини, а лікар «обурюється» чи просто каже «прийміть парацетамол» — шукайте іншого. Якщо ж лікар активно зібрав інформацію і тоді надав рекомендацію — з ним варто мати справу.

По-друге, є такі запитання-тригери до лікаря: про вакцинацію і гомеопатію. Якщо він вважає, що щеплення не потрібні, а гомеопатія ефективна, — рекомендую триматися від нього подалі.

По-третє, не кажіть лікареві, що він має робити: прийти чи ні... Це має визначити лікар. Довіряйте йому! Він професіонал своєї справи і прагне поваги до себе як до фахівця. Коли пацієнт телефонує лікарю і ставить перед фактом: «Ви мусите до нас прийти», — то він замість лікаря встановлює необхідний рівень медичної допомоги. А це не викликає особливої емпатії. Лікар — не підлеглий і не раб, він — ваш партнер у збереженні здоров’я!

В-четверте, скористайтеся тим, що тепер працює принцип «гроші ходять за пацієнтом». Якщо вас не влаштовує ваша поліклініка і там не розуміють азів конкуренції — немає сенсу сваритися! Можете підписати договір не з районною, а з приватною клінікою, які також укладають договори з Національною службою здоров’я. За вами підуть бюджетні кошти.

— Тобто ефективна комунікація — в інтересах обох сторін...

— Так, лікарям іще теж доведеться вчитися краще спілкуватися з пацієнтами. Система нова, і до неї мають призвичаїтися й пацієнти, і лікарі. Але вона значно ефективніша для всіх. І для пацієнтів, яким зручніше дистанційно порадитися, записатись на прийом, не стояти в чергах. І для лікаря: замість того, щоб ходити по хатах, аби виписати лікарняний, він сконцентрується на здоров’ї пацієнта.

Розмовляла Юлія ПОТАПЕНКО.