На фестивалі «Збирайся, родочку, на колодочку» у Луцьку.
Фото надано Іриною ХМІЛЕВСЬКОЮ.
Відучора, за календарем релігійних та народних свят, розпочався Сирний, або ж Масляний тиждень. Українці з діда-прадіда в ці дні перед Великим постом улаштували частування й гуляння, аби розбудити весну і прогнати геть зиму, відвідували родичів і сусідів або ж запрошували їх до себе у гості. Пригощали варениками, млинцями, що символізували небесні світила — місяць і сонце.
Разом з традицією ще з язичницьких часів до нас дійшло українське питоме слово «Масниці». У деяких регіонах, зокрема на Волині і Поліссі, Масляний тиждень називали Колодієм, Колодойкою. Колодій в українській міфології — бог шлюбу, примирення і взаємопрощення — поновлював сили навесні. Незважаючи на те що ці архаїчні назви одного з найдавніших народних свят разом з їхнім змістом наполегливо стирали з нашої пам’яті, замінюючи чужим словом і дійством «Маслєніца», давня традиція святкування Масниці не просто збереглася, а й активно відроджується на Волині. Тут уже не один рік проводять фестиваль «Збирайся, родочку, на колодочку».
— Підміна назви свята, що відбулася в радянські часи, була не випадковою, — каже провідний методист народної творчості Волинського обласного наукового центру культури, заслужений діяч мистецтв України Ірина Хмілевська. — Самобутність українських традицій визначала сенс і життєві цінності народу, допомагала орієнтуватися в лабіринтах світобудови, відрізняти справжнє від фальшивого. І цієї самобутності, ідентичності нас завжди намагалися позбавити.
— У нас святково-обрядове дійство перед Великим постом ще називалося Всепрощення, — продовжує культуролог. — У ці дні тим, хто посварився чи когось чимось образив, годилося обов’язково помиритися. Усі мали надію на Колодія, що він принесе радість, мир, любов, подолає ворожнечу.
У багатьох селах Луцького району — Садів, Романів, Забороль, Веселе, Усичі, Буяни — на цьому святі, як писав ще Михайло Грушевський, відлунює звичаєвість доби матріархату, адже головною дійовою особою була жінка.
Спогади про святкування Колодія залишила нам і Леся Українка. У XIX столітті на Волині вона записала пісню, присвячену дійству: «Ой, колодко, й колодочко/ Ой, що ж ти нам наробила./ Ой, що ж ти нам наробила/ Що серед будня свято зробила». Це свідчить про те, що свято розпочиналося в понеділок.
Отже, у понеділок зранку жіноцтво збиралося в корчмі справляти Колодки, що були символом продовження роду. Там же сповивали звичайне полінце, що стає частиною Дерева Життя, — «колоду». Після святкування її народин заміжні жінки обходили ті родини, де були парубки, що не оженилися. Їх матерям до ноги прив’язували колодку. Так карали і дівчат, котрі перебирали хлопцями і не пошлюбилися. Тож Колодій не лише благословляв шлюб, а й карав тих, хто легковажив у справі продовження роду.
У всі ці дні панує атмосфера радості, надії на краще, на прощення, адже саме дійство проганяє зло і ворожнечу.
Як писав дослідник української міфології Валерій Войтович: «Інакше зло за рік до наступного приходу Колодія так сточить серце та душу, як шашіль тверду деревину, роблячи її крихкою, а згодом і перетворюючи на порох». Недаремно «наші прародителі прославляли Колодія, бо він ще бог бадьорого духу, злагоди і міцного здоров’я».
«Сьомого дня Масниць повинні були вмерти усі злі й ворожі сили, а тому наприкінці розваг Колодій ще раз щедро обдаровував людей своєю сонячною іскристою добротою. Усі раді йому, цілуються, жартують та співають пісень, бо наближається Святе воскресіння», — писав Валерій Войтович. На якомусь етапі через прищеплення на українське дерево роду чужих свят, у тому числі й Маслєніци, що на Московії завжди супроводжувалося пиятикою, традиційними «стєнка на стєнку», бійками до каліцтв, ми втратили опірність, здатність протидіяти злу, звиклися жити з ним по сусідству чи й просто перестали його помічати. Саме тому частина суспільства стала байдужою і дозволяє те, що в давнину нашими дідами засуджувалося і вважалося ганебним.
Ганьбою для всього роду, моральним злочином була б відмова від рідної мови, зневага до своєї землі, яку не раз демонстрували «95-ті квартали» і виконавці, що на п’ятому році війни не гребують виступати на сценах держави-агресора та приймати з її рук тридцять срібників.
