Життя біжить стрімко. Щось змінюється, відходить, а дещо прибуває. Тож якщо поодинокі села на Верховині старіють, занепадають, то Синевирська Поляна, хоча й розкинулася на березі Тереблі далеко в горах і за перевалом, навпаки — молодіє, на очах оновлюється. А в тому, що осідок розвивається, чепурячись, поповнюючись щоразу свіжими привабливими об’єктами, безумовна заслуга і самої територіальної громади, і тутешньої сільської ради. Вона по праву вважається взірцевою в Міжгірському районі, хоча виконує, як і всі органи місцевого самоврядування, свої буденні службові обов’язки.

Працювати так, щоб тобі ніхто нічим не дорікнув

Будьмо відвертими: не всім щастить так довго обіймати одну посаду, як Марії Красняник (на знімку). Двадцять вісім років поспіль їй довіряють бути секретарем Синевирсько-Полянської сільради. Хоч у дівочі літа вимальовувалися зовсім інші перспективи.

І не менш привабливі. Але надала перевагу тутешнім місцям. Закінчивши середню школу із золотою медаллю, навчалася у Прикарпатському педагогічному інституті імені Василя Стефаника. Отримала червоний диплом і влаштувалася працювати у рідному селі Свобода у початковій школі. Була настирливою не лише в науці, а й сміливою в житті. В студентські роки, щоб скоротити шлях із дому до залізничної станції, неодноразово самотньо добиралася пішки до лісокомбінатівської вузькоколійки через дрімучі хащі, у яких невдивовижу виють вовки, живуть ведмеді, дикі кабани. Як-не-як, а Івано-Франківщина близько межує з отчим сільцем, а до райцентру — Міжгір’я — аж 35 кілометрів. Три роки працювала пліч-о-пліч зі своїм першим учителем Іллею Нанинцем, котрого, на превеликий жаль, цими тижнями не стало, але він залишився у пам’яті добрим порадником.

Згодом швидко звикла до нової роботи, куди запросили. Зрозуміла: це — її покликання. Навіть — місія. Адже беручка, освічена, душевна дівчина доросла виконувати щоденну й відповідальну — власне, державну, справу, щоб полегшувати щоденні будні земляків. Це — річ дуже непроста. Здається, свої люди, знають тебе й усю родину вже три-чотири покоління — ще й прадіда. Але ти постійно і щоразу в них на виду — наче під мікроскопом. Треба вміти працювати на відповідальній роботі й діяти так, щоб тобі ніхто ніколи нічого не закинув. То мистецтво!..

Тепер уже Марія Михайлівна зізнається: дякує Богу за призначення, яке й висвітлило її долю в житті. Бо корисного й доброго зроблено чимало. І це завжди приємно усвідомлювати. Адже живеш не так для себе, як для людей...

Мета сільради — розвивати туризм

Головне сьогодні — дати людям роботу. Вдома. Біля родини. Звичайно, що ніхто з інвесторів у такій далечіні від залізниці й за крутим перевалом вкладати серйозні кошти не буде. Тож керівники сільради нині основну ставку роблять на розвиток туристичної сфери. І це цілком природно. Бо ж на цій території блакитнооко дивиться в небо перлина Карпат — Синевирське озеро, що назване одним із семи чудес України. Ще тут — унікальний Музей лісу і сплаву, який нині завдяки старанням директора Національного природного парку «Синевир» Миколи Дербака капітально оновлюється. Розширюється й відомий в Україні Центр реабілітації бурих ведмедів, що також перебуває під егідою цієї природоохоронної установи. Тому не дивно, якщо сюди зі столиці й усієї України та навіть із-за кордону пролягають маршрути мандрівників по добротно відремонтованій асфальтній дорозі. Звісно, що привабливіша територія, то інтенсивніший людський потік. За словами Марії Михайлівни, нині тут понад 100 агросадиб, не кажучи про комфортабельну турбазу «Арніка», розраховану на 50 відпочивальників. Тутешнє населення має хосен не лише за гостинного прийому приїжджих у своїх оселях, а й від реалізації багатих дарів навколишніх лісів — делікатесних грибів, дикої малини, чорниць, лікарських трав... Люди як уміють, так і газдують — тримають вівці, корови і коні, без яких у горах не обійтися; примудряються виїхати — здебільшого взимку — ще й на заробітки, бо роботи вдома немає.

Щоправда, у мальовничій місцині урочища Верхи заплановано звести гірськолижні витяги. Наразі підшуковують інвесторів, щоб горяни мали змогу цілорічно займатися туристичним бізнесом. До речі, кілька літ тому секретареві сільради Марії Красняник було довірено взяти участь у престижному міжнародному інвестиційному форумі «Бізнес і влада». 

Варто додати, що в чарівному куточку біля славнозвісного й легендарного озера щорічно гучно відбувається один із наймасовіших закарпатських фестивалів «На Синевир трембіти кличуть». І тут роль сільради також відчувається...

Такою ніжною й чарівною весна приходить лише на Верховину

Успішно працює Марія Михайлівна з беззмінним із 2001 року головою сільради Юрієм Горватом. Важко перелічити все спільно зроблене. Чого вартий, приміром, дитсадок у Синевирській Поляні, збудований госпспособом. Заклад вважається одним з найкращих у районі. А скільки загоєно ран від двох катастрофічних паводків 1999-го і 2001 років, що на стику століть найболючіше далися саме тут, — споруджено кільканадцять нових мостів, то тут, то там облаштовано берегоукріплення, відновлено вщент пошкоджені путівці тощо.

Винятковість цього мікрорегіону ще і в тому, що тут живе найбільше на Закарпатті багатодітних родин. Верховинці приростають до цих чарівних і водночас суворих місць назавжди. Не дивина, що звідси у виші столиці, Ужгорода і Львова їдуть навчатися десятки студентів. Мудрі люди!.. А що малеча народжується — нівроку! — як гриби після літнього дощу, то це своєрідна традиція на Верховині. Велика родина — то велика радість. Звичайно, якщо сім’я виховує нащадків по-батьківськи — відповідальними, самостійними й працьовитими.

А за клопотанням сільради вже сімом десяткам жінок присвоєно почесне звання «Мати-героїня».

Сприяти горянам — це стиль Марії Михайлівни, який простежується у всьому. Навіть у графіку роботи сільради. Хоча офіційний прийом громадян у понеділок, але людей вислуховує щодня. У сільраді навіть взяли собі за правило проводити зустрічі в неділю, після служби Божої, бо за вихідного кожен челядник має більше часу, і не треба йому ще раз долати годинні переходи з віддалених місць у робочий день, аби прийти «на уряд».

І голову, й секретаря часто можна бачити в райцентрі, де у різних інстанціях клопочуть і розв’язують проблеми сільчан. Особливо відчутною виявилася поміч сільради у спорудженні домівок для багатодітних і малозабезпечених сімей Бориса Крьоки та Юрія Скири.

Марія Михайлівна радо повідомляє, що в Свободі, розташованій у глухомані, вже розпочали стелити п’ятикілометрову асфальтівку — про це раніше навіть ніхто й не мріяв. Завершується ремонт будинку-комплексу, в якому розміщені початкова школа, ФАП, бібліотека і гуртожиток. Завдячує за ділове сприяння й районній владі в особі голів райради Василя Щура і РДА Василя Юрика, й очільнику області Геннадію Москалю.

Звикла тепло відгукуватися про всіх, хто допомагає і сприяє: найперше — про членів депутатського корпусу, зокрема, Марину Руснак і Ганну Підберецьку, Федора Калинича, землевпорядницю сільради Олену Руснак, директора Національного парку «Синевир» Миколу Дербака, керівника турбази «Арніка» Василя Попадинця...

А заходиш до кабінету секретаря сільради, наче в квітковий рай потрапляєш — усе закосичене: стіни, підвіконня, стіл, сейф... Таке відчуття, що тут цілий рік весна! Такого за десятиліття журналістської роботи ми не зустрічали, повірте, ніде. Це таки щось та говорить про натуру самої господині. Здається, сам Всевишній нагородив Марію Красняник, котра, до слова, народилася на Новий рік, — вродою, красою і безмежним душевним багатством. Як благородну, сучасну й ділову жінку, великого шанувальника й пропагандиста «Голосу України» її хочеться сердечно привітати з Міжнародним жіночим днем, з диво-весною, яка такою ніжною й чарівною буває лише на нашій Верховині. А пані Марія всім представницям красної половини людства через парламентську газету бажає земного блага — найперше своїй мамі, невістці Олександрі (син Віталій працює в райцентрі), котру величає дочкою; та ще онучці Катеринці, якій незабаром виповниться другий рочок...

Синевирська Поляна
Закарпатської області.

ДОВІДКОВО

До сільради входять чотири населені пункти: Синевирська Поляна, Свобода, Загорб і Береги. А з ними — ще 12 розкиданих по горах присілків із цікавими назвами: Верхня Буковинка, Нижня Буковинка, Красний, Вишнянські Верхи, Нижнянські Верхи, Коминець, Плашанки, Заріг, Студений, Дальня, Сакальова, Осоня.

Фото надано авторами.