На знімку: солдат Нацгвардії Олександра Ковальчук із мамою Світланою.

Будьмо відверті: далеко не кожна мама радіє, коли її дитина приймає рішення пов’язати своє життя з армією. Тим більше, коли це не син, а донька. Проте не у випадку Олександри КОВАЛЬЧУК — першої жінки-військовослужбовця патрульної роти військової частини 3055 Другої Галицької бригади Національної гвардії України, яка дислокується у місті Сарни Рівненської області. Сама 21-річна дівчина стверджує, що військова служба — це справа, якій вона хотіла би присвятити своє життя. А для її мами Світлани доччин вибір професії став приводом для гордості.

Олександра Ковальчук підписала контракт наприкінці листопада минулого року. В грудні вона проходила курс молодого бійця у Вінницькому полку, а вже в січні приступила до своїх обов’язків патрульної роти. «Я ще тільки стажуюся, — каже дівчина. — Виїздимо на патрулювання на дороги, а також на виклики поліції на допомогу. Нерідко служба триває допізна — до 11-ї, а то й 12-ї ночі. Але мені подобається».

Олександра Ковальчук справляє враження стійкої, цілеспрямованої та мужньої дівчини, яка без страху і упереджень пішла служити в роту, де до цього служили тільки чоловіки. Каже, що в суто чоловічому колективі не відчуває дискомфорту. Адже тут до неї ставляться з повагою як до колеги та з розумінням — як до дівчини.

«Солдат Ковальчук зарекомендувала себе з позитивної сторони, — каже заступник командира патрульної роти (Сарни) по роботі з особовим складом Василь Кибукевич. — Коли вона виходить патрулювати, громадяни реагують легкою усмішкою, адже нацгвардійці асоціюються в них насамперед з юнаками міцної статури. Вона часто заступає в автопатруль, який зобов’язує носити бронежилети і каски. Проте жодного разу солдат Ковальчук не скаржилася, що їй важко. І вимоги, і ставлення до неї — як до всіх. Буває, що їй складно, адже до цього дівчина була цивільною, але ми бачимо, що вона старається. Тому незабаром заступатиме начальником військового наряду на добу».

Олександра Ковальчук обіймає посаду стрільця-радіотелефоніста. Під час виконання службово-бойових завдань вона повинна забезпечувати зв’язок між командиром відділення і командиром взводу. А вдома вона — звичайна дівчина, найстарша донька багатодітної мами Світлани, яка дуже пишається своєю дитиною.

— Олександра — справжній борець, адже вона народилася недоношеною, у 6 місяців, вагою лише 900 грамів, — розповідає жінка. — Вона була така слабенька, коли лежала в кювезі, але сильна вже тоді! Проте в дитинстві назвати її пацанкою було б перебільшенням — це була тиха і спокійна дитина. Все змінилося, коли пішла в училище, де навчалася на пічника-будівельника з самими хлопцями в групі. Її обрали старостою — довелося їх дисциплінувати, тримати групу в міцному кулаці. Мабуть, тому нині в чоловічому колективі їй не важко.

Мама солдата Олександри Ковальчук упевнена: людина в дорослому віці має самостійно приймати рішення. І самостійно нести за них відповідальність.

— У садочок її завела я, в школу та училище — теж я; піти на військову службу вона вирішила сама, а я можу тільки підтримати її, — каже Світлана. — Я без остраху підписала згоду на те, що вона піде служити. Моє життя було багате на випробування, я не вважаю себе зразковою мамою. Проте тепер, дивлячись, ким стала моя Сашенька, я розумію, що прожила життя недаремно і мені є ким пишатися. Вона — моя радість і моя гордість!

Аліна НОВІКОВА,

офіцер групи інформації та комунікації військової частини Національної гвардії України.

Фото надано автором.