На знімку: нацгвардієць Олександр Чепорнюк зі своїм чотирилапим другом Максом.
Двадцятирічний молодший сержант Олександр Чепорнюк потрапив до Другої Галицької бригади Національної гвардії України з Житомирської області.
— Коли прийшов до військкомату, не мав уявлення, де служитиму, хоча й дуже хотів бути кінологом. Друг кликав до прикордонників. Я ж подивився багато роликів про Нацгвардію, зрозумів, що бути нацгвардійцем — це престижно. У мене був вибір місця служби: у Києві чи у Львові. Я вибрав Львів, бо місто мені подобалося. Після підготовчого курсу склав присягу та залишився у першому батальйоні. Вже через півроку служби підписав контракт із Нацгвардією. Тоді й поділився з командиром роти, що хочу стати кінологом. Той лише підтримав мою ініціативу. Згодом мене направили у Навчальний центр НГУ в Золочів. На навчання я поїхав із восьмимісячним псом Максом, — розповідає Олександр.
Молода, грайлива та непосидюча німецька вівчарка Макс тепло зустріла Олександра. Хотіла гратись, але точно не навчатись і тренуватись.
— Чотири місяці я і пес Макс проходили підготовку у Навчальному центрі. Було важко: чотирилапий хотів бавитись, а потрібно було тренуватись, навчатись. Макс проходив спеціальний курс з пошуку людей. Є різні методики навчати собаку віднайти людину, і ми почали пробувати по черзі. Дуже довго підбирали підходящу. І, здавалося, тільки запрацювало і... знову Макс відмовляється тренуватись, — розповідає Олександр Чепорнюк.
Тільки терпіння і щира віра в Макса дали змогу Олександру виховати справжню службову собаку. Розповідає, що в якийсь із днів пішов із собакою до лісу і там провів майже півдня — знаходив контакт. Тоді Макс почав проявляти здібності з пошуку людини. Спочатку знаходив у радіусі 100 метрів, потім —500, а згодом і до кількох кілометрів.
— Зараз Макс слухається тільки мене. Якщо інша людина подає йому команду, то поглядом питає, чи можна виконати. У нього, як і в людини, бувають різні настрої. Якщо сумує, то завжди намагаюся із ним погратись — це його веселить. Іноді і балую. Цукерки, звісно, не даю, а от домашню котлетку можу. До того, що немає солодощів, Макс ставиться з розумінням, а від м’ясних домашніх страв ніколи не відмовляється. Кажуть, що в армії люди знаходять друзів назавжди. Я теж знайшов свого вірного друга, який разом зі мною виконує бойові завдання. Якби мій пес міг прочитати, скільки всього хорошого я думаю про нього, то, мабуть, запишався б, — усміхається нацгвардієць.
Аліна НОВІКОВА,
офіцер групи інформації і комунікації Військової частини 3002 Національної гвардії України.
Фото автора.
