Анексія Криму і фактична окупація Донбасу визначили подальшу долю багатонаціонального населення України, вкотре засвідчивши недолугу гуманітарну політику. Свідомі громадяни стали на європейський шлях своєї держави і всупереч усьому залишили окуповані території. Вони продовжують працювати на благо демократичного майбутнього, однак зіткнулися з кричущою байдужістю та невіглаством чиновників.

Влада досить швидко відновила діяльність 18 переміщених вищих навчальних закладів окупованих областей. Останнім із них став рідний мені славетними традиціями Луганський національний аграрний університет (далі — ЛНАУ), який лише наприкінці жовтня 2014 року розпочав свою роботу в Харкові. Сьогодні є всі підстави говорити, що якби не жорстка конструктивна позиція тодішнього голови Луганської ОДА Г. Москаля, то переїзд, насамперед через закулісні інтриги або політиканство, взагалі міг не відбутися.

На початковому етапі значну підтримку ЛНАУ в Харкові надали голова Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України Л. Гриневич та місцеві колеги-освітяни. З кожним наступним роком ситуація стабілізувалася. Колектив разом із країною очікував на закінчення бойових дій, щоб повернутися на історичне місце розташування (як зазначено в наказі Мінагрополітики України № 208 від 20 жовтня 2014 року та не раз наголошувалося у виступах Президента України). Але розгорнулися чергові інтриги.

Навчальний 2018—2019 рік для ЛНАУ розпочався з пошуку можливості ознайомитися з наказом МОН України № 925 «Про організацію освітнього процесу у Луганському національному аграрному університеті» від 20 серпня 2018 року. Про нього працівники чули, але не бачили. Лише наприкінці вересня вдалося дізнатися, що за новим документом університет з 1 вересня 2018 року мав забезпечувати освітній процес уже в м. Старобільськ Луганської області. Новина приголомшила викладацький склад і студентство.

Розпочався шалений тиск на в.о. ректора ЛНАУ професора М. Брагінця. Його змушували написати заяву про звільнення за власним бажанням, тому що він обстоював позицію, що цей переїзд не можна здійснити так раптово без налагодження належних умов для повноцінного здійснювання навчального процесу. Не мали успіху й зусилля отримати відповідь, чому, згідно з одним наказом університет повинен залишатися в Харкові до завершення збройного конфлікту, а за іншим — переміститися до Старобільська? Перший не було скасовано, а новий не доведено до відома ні колективу, ні ректорату. Конструктивна думка ректора М. Брагінця, до якої схилялася переважна більшість колективу, коштувала йому посади. За невизначених обставин частина спантеличених викладачів залишили університет з чітким переконанням, що відновлений ЛНАУ в Харкові нікому не потрібен і його вирішили просто «розчинити».

Слушно виникає запитання: хто автори такого «далекоглядного і політично виваженого» наказу МОН України? Подейкують, що визначальну роль у його прийнятті відіграв колишній заступник міністра освіти та науки В. Ковтунець, якого нещодавно зняли з посади. Для втілення задуманого підібрали і нового в.о. ректора ЛНАУ — Р. Подольського. Після двотижневого ознайомлення з університетом та його працівниками він розпочав активну підготовку до зміни юридичної адреси й реорганізації структурних підрозділів.

На перший погляд, об’єднання кафедр, перетворення факультетів на навчально-наукові інститути, створення нових відділів і центрів було логічно зумовлено доведенням структури університету відповідно до чинного законодавства про вищу школу та спрямовано на подальший розвиток навчального закладу. Внутрішнім наказом усіх працівників попередили про зміну юридичної адреси і звільнення в разі не-згоди переїжджати до Старобільська.

5—6 грудня 2018 року структурні підрозділи отримали ще один наказ в.о. ректора від 4 грудня 2018 року № 01-04/369 «Щодо виконання наказу Міністерства освіти і науки України від 20.08.2018 року № 925 «Про організацію освітнього процесу в Луганському національному аграрному університеті». Він, хоч як дивно, підтвердив, що визначене серпневим наказом МОН України нове місце розташування університету в Старобільську не відповідає нормативним вимогам проведення повноцінної освітньої діяльності, а інфраструктура міста не спроможна забезпечити проживання студентів і працівників університету в повному обсязі. Але ж саме про це наголошувалося раніше на всіх рівнях — від загальних зборів трудового колективу до звернень до місцевих чиновників і МОН України. Але Київ залишався непохитним у своєму рішенні.

Найбільше здивування викликав другий пункт цього наказу: дислокація у Старобільську буде частковою — там вільні лише чотири кабінети, де можуть розміститися хіба що архів і приймальна комісія. А основні місця дислокації зосереджуватимуться в Донецькій області! Як це так? ЛНАУ відповідно до наказів МОН України та наполягань Луганської ОДА повинен бути на теренах рідної області. Однак в.о. ректора, маркетолог за освітою, який ніколи не працював ні завідувачем кафедри, ні деканом, не має аграрної освіти, бачить майбутнє очолюваного навчального закладу на Донеччині — в м. Слов’янськ та с. Костянтинівка, де розташовані відокремлені підрозділи університету.

Колектив ЛНАУ приголомшили і терміни явки працівників на нове місце роботи, запроваджена процедура контролю та застосування відповідних заходів дисциплінарного стягнення відповідно до ст. 147 КЗпП України. На перший погляд, усе відповідає закону, а що насправді? Керівники структурних підрозділів ЛНАУ повинні 4 лютого 2019 року (посеред навчального процесу) особисто прибути до цих місць дислокації та забезпечити явку всіх підлеглих. На вимогу колективу в.о. ректора надав роз’яснення порядку виконання наказу на нараді з керівниками структурних підрозділів 13 грудня 2018 року та на особистому прийомі 14 грудня 2018 року. Зводилося до запевнень, що університет не буде переміщатися в лютому 2019 року. Всі залишаються в Харкові до кінця навчального року. І цей наказ, до слова, є процедурним. Тоді як ставитися до п. 3 ч. 3 ст. 34 Закону України «Про вищу освіту», що всі накази є обов’язковими до виконання?!

За вищезазначених обставин на засіданні Вченої ради ЛНАУ 14 грудня 2018 року доцент С. Радов запропонував внести на розгляд додатково два питання: 1) про недовіру в.о. ректора Р. Подольському та відкликання його з посади; 2) про звернення до МОН України щодо оголошення конкурсу на заміщення посади ректора. Після обговорення та відкритого голосування Вчена рада прийняла схвальне рішення і призначила С. Радова доповідачем. Реакція в.о. ректора не забарилася. Він призначив перевірку діяльності С. Радова, відсторонив його на цей час від займаної посади. Його місце посіла інша людина, яка тимчасово виконує обов’язки «до особливого розпорядження». Напевно, все чинилося з однією метою — не допустити С. Радова до засідання Вченої ради. Зрештою, через три дні, коли перевірка ще тривала, 21 грудня 2018 року наказом № 06-114 к його звільнили без будь-яких пояснень на підставі ч. 1 п. 1 ст. 41 КЗпП України — одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівником підприємства. Загалом із серпня 2018 року з університету пішли 30 працівників — професори, декан, доценти, завідувачі кафедр, старші викладачі, начальник відділу кадрів, завідувач аспірантури, асистенти. Наразі заяви про звільнення подали головний бухгалтер, весь склад відділу кадрів, проректори, водій. Замислилися й інші висококваліфіковані науково-педагогічні працівники, котрі постійно мешкають у Харкові.

Отже, наказ МОН України про переведення університету до Луганської області можна вважати необґрунтованим, а призначення Р. Подольського в.о. ректора — передчасним. Очевидно, що університет знищують продумано і планомірно. Від самого початку новий ректор відрекомендувався як кризовий менеджер, тимчасова людина, здатна вивести заклад із скрутного становища. Але з того моменту ЛНАУ широкими кроками йде до справжньої кризи — поховання цього майже вікового вишу на теренах Донецької та Луганської областей. Новий ректор намагається заповнити вакантні посади. Наприклад, начальником відділу кадрів призначив ко-лишнього співробітника в’язниці, а своїми заступниками — вінничан, що вза-галі далекі від навчального процесу в аграрній галузі.

Тим часом в.о. ректора відвідав усі відокремлені відділи університету — в м. Старобільськ, с. Веселе, с. Костянтинівка та м. Слов’янськ — і на власні очі переконався, що університет нікуди переміщати: ні викладачів, ні адміністрацію, ні студентство. Тому виникла захмарна ідея — розпорошити заклад по всіх цих містечках, а ректорат та економічний факультет розмістити в коледжі ЛНАУ в Слов’янську. Чому саме в Донецькій області? Тому що там найприйнятніші умови для функціонування, бо керівник цього відокремленого підрозділу створила гарні умови для розвитку коледжу. Тепер атака від адміністрації університету спрямовується саме на неї. Адже для організації навчального процесу потрібні аудиторії та гуртожитки. І нині взяти їх можна, лише «ущільнивши» студентів коледжу.

Колектив ЛНАУ бажає чітко бачити, як, після розміщення вишу в чотирьох містечках Донецької та Луганської областей, той залишок викладачів, який ще працює, здійснюватиме навчальний процес. Адже відсутнє стабільне автобусне сполучення між цими населеними пунктами. За чий рахунок будуть їздити і викладати одночасно в кількох місцях, адже спецрахунок ЛНАУ заарештований уже третій рік?

На моє переконання, ситуація з ЛНАУ потребує ретельного розгляду МОН України, Донецькою і Луганською обласними державними адміністраціями та профільним комітетом парламенту. МОН України від часу видання сумнівного наказу і призначення Р. Подольського в.о. ректора заклало деструктивні процеси в навчальному закладі, що вимагають невідкладного вирішення не кулуарно, а відкрито, за участі колективу ЛНАУ. Це слід зробити, щоб Україна не втратила одну зі своїх генеруючих складових, що формує основи продовольчої безпеки, а отже, і державності, адже невідомо, хто стане наступним серед переміщених...

Віктор ВЕРГУНОВ,

академік НААН, член Наглядової ради ЛНАУ.