Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА (з архіву «Голосу України»).

Людство почало використовувати замість паперових пакетів поліетиленові не дуже давно, але процес пішов у такому стрімкому темпі, що цю упаковку вже виявили на дні Маріанської западини. Там, де розташована відома «тихоокеанська сміттєва пляма», за останнє десятиріччя маса пластикових відходів у 36 разів перевищила масу планктону. Можна сказати, ми вже щодня мікропластик їмо, п’ємо й ним дихаємо.

Поліетиленовий «артоб’єкт» в київському парку, зроблений екологічними активістами.

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА (з архіву «Голосу України»).

Варіанти виходу з небезпечного глухого кута пропонує співробітник Сумського національного аграрного університету Дмитро Бідюк. Він винайшов пакувальні матеріали з відновлювальної біологічної сировини — це може бути якесь лушпиння, плодові шкірки або навіть кавова гуща. «Погадавши» на останній, Дмитро запропонував досить міцний стаканчик, з якого можна пити щось гаряче — чай, каву чи какао. Найголовніше — це буде не лише смачно та естетично, а й корисно для здоров’я. На відміну від пластикового посуду, наливши куди окріп, одразу ж відчуваєш присмак отрути.

Вихід із лабіринту є

За фахом Дмитро Бідюк — інженер-технолог харчової промисловості. В аграрному університеті він займався лабораторними розробками інноваційних проектів у цій галузі.

Дмитро Бідюк із помічницею Ганною Кудаковською.

Фото Дмитра ВИДОВИЧА.

— Якось, абсолютно випадково, я отримав міцну еластичну плівку з полісахаридів, — розповідає молодий науковець. — Мабуть, знаєте, що це таке — полісахариди? Це складні органічні сполуки, які мають дуже довгі хімічні формули. Найвідоміші зразки таких сполук — крохмаль і целюлоза.

Дмитро показує шматки прозорих плівок, схожих на целофановий папір. Вони виявляються напрочуд міцними. На цьому етапі і я б здогадався, що такий матеріал можна використовувати для виготовлення упаковки. Але перед цим треба було виконати безліч лабораторних маніпуляцій, які людина без специфічних знань і досвіду могла б здійснити лише методом тику. Мабуть, на це пішло б не одне сторіччя.

— Зараз я вже на етапі промислового виробництва, — відповідає Дмитро на запитання, як далеко просунулося його ноу-хау. — Необхідно винайняти приміщення та придбати промисловий екструдер.

Завдяки соціальним мережам Д. Бідюк сьогодні — дуже відома особистість, причому, не лише в Сумах. За словами винахідника, йому майже щодня надходять пропозиції від потенційних інвесторів. Ділові люди відчувають, що на екологічно бездоганній упаковці, яка розкладається в сотні разів швидше, аніж пластик, невдовзі можна буде заробити колосальні гроші. Цивілізований світ уже давно готовий платити за безпечне й чисте довкілля. Дмитру надходили цікаві пропозиції від компаній зі США, Великої Британії, Франції та інших країн, але він їх відхилив і продовжує відхиляти. Погодився лише на співробітництво з деякими українськими підприємствами, яких поки що не називає. Однак реальних інвестицій ще немає. Дмитро виграв грант на 500 тис. грн, але цих грошей вистачить лише на науковий супровід проекту. На придбання сировини й обладнання, налагодження виробничого конвеєра потрібні значно більші кошти.

Найголовніше — у деталях

За великим рахунком, сумський науковець нічого принципово нового не винайшов. У світі вже давно виготовляють біопластик — це полімери, зроблені не із нафти чи газу, а із відновлювальних природних біологічних ресурсів. Але біопластик, хоч і вважається екологічно чистим матеріалом, успадкував головний «пластмасовий» недолік: він надзвичайно повільно розкладається і глобально засмічує довкілля. На відміну від пакувальних матеріалів Д. Бідюка, котрі дуже швидко і легко утилізуються, перетворюючись на органічне добриво.

Я запитав у Дмитра: чи винайшов він щось особливе, досі невідоме у світі, і якщо винайшов — чи вже запатентував? Він відповів: так, винайшов, але патентуватиме не в Україні, а в якійсь із зарубіжних держав. За словами Бідюка, в Україні патентування вимагає повного опису та деталізації винаходу. Але коли ти все це принесеш, чи матимеш гарантію, що винахід не вкрадуть та комусь не продадуть?

Із цікавості я відкрив сайт державного підприємства «Укрпатент». І справді, там на самісінькому початку, одразу під заголовком «Описи до патентів України на винаходи і корисні моделі» написано: «Опис до патенту на винахід (корисну модель) є вичерпним джерелом інформації стосовно винаходу (корисної моделі)». Хто б там що не говорив, я нинішніх вітчизняних винахідників добре розумію: якщо у нас крадуть цілі заводи, хіба важко вкрасти якийсь винахід? Біоупаковку Дмитра Бідюка можна порівняти зі звичайним поліетиленом, як скрипку Страдіварі з типовим музичним інструментом. Якби Страдіварі патентував свою скрипку і у нього вимагали б «вичерпного» опису цього виробу, майстру довелося б розкрити секрет лаку, яким покрита дека. Тим часом саме від унікального лаку, формула якого і досі невідома, й залежить божественне звучання знаменитих скрипок.

Скоро все буде

Дмитро Бідюк запевнює, що вже нинішнього року в Сумах розпочнеться промислове виробництво пакетів з біологічної сировини. Бізнес-план передбачає придбання та встановлення вітчизняного екструдера продуктивністю 1,5 тисячі виробів на годину. Замовники на них уже є. Сумська міськрада нещодавно прийняла рішення, яким рекомендує закладам торгівлі відмовитися від використання пластикової тари, тож деякі мережеві супермаркети вже готуються до роботи в нових умовах. Схожий законопроект не так давно зареєстрований і у Верховній Раді України.

Сумським ноу-хау зацікавились у Львові. У цьому місті, як ніде, відчувають глобальний пресинг пластикового сміття. За словами Д. Бідюка, одна зі львівських громадських організацій має наміри реалізувати пілотний проект. Із мешканцями двох тисяч квартир домовились, що їм роздаватимуть органічні пакети, а вони складатимуть туди органічні побутові відходи. Усе це утилізуватиметься, а львів’янам повертатимуть замість сміття екологічно чисті органічні добрива.

Дмитро підкреслює: хоч винайдена ним упаковка і розкладається у сотні разів швидше за целофан чи поліетилен, це не означає, що її можна викидати, куди кому заманеться. Звичайно, таке сміття оперативніше зникає з очей, але навіть хвилини спостерігання за ним вистачить, аби нормальній людині зіпсувати настрій. Тому цивілізоване поводження з відходами — це справжня цілина для українців, яку треба починати орати ще в дитячих садках.

Середній термін розпаду поліетиленових пакетів — понад 100 років

За даними ООН, у світовий океан щорічно викидають 8 млн тонн пластику, а екологи побоюються, що до 2050-го пластику там буде більше, ніж риб.

90 пакетів — норма для користування поліетиленовими пакетами на рік для однієї особи в станах ЄС, до 2025-го норма зменшиться до 40 пакетів.

У деяких країнах поліетилен заборонено повністю (наприклад, у Бельгії, Австралії, країнах Індокитаю, Гонконгу) або введені суттєві обмеження (наприклад, Данія, Велика Британія).