Мал. Миколи КАПУСТИ.
До 30 років Леонід про інтимні стосунки знав практично все. Та й чому дивуватися, нині навіть підлітки знають більше за дорослих. Завдяки телебаченню й Інтернету з кохання — найбільшої таємниці людських відносин — зірвано всі завіси таємничості, усе показують «великим планом», оголюючи, опошлюючи, обпльовуючи... Люди немов забули, що це стосується тільки двох і ніхто не сміє підглядати за закоханими в замкову щілину.
Але Леонід до свого віку зрозумів і цю непорушну істину — і став шукати саме кохання, а не секс замість снодійного. Шукав на вулиці й в Інтернеті, серед знайомих і чужих. Якось, коли переглядав у газеті оголошення про знайомства, йому сподобалася одна жінка. Вона не вказала, як усі, свій вік, параметри й запити, а просто дала номер телефону й додала інтригуюче запитання: «А поговорити?!»
Він зрозумів головне: вона з гумором і не дурна. Уже добре. Зателефонував і прямо запитав: «Про що ж ви хотіли поговорити?» Йому відповів приємний молодий голос:
— Ну хоча б про те, який сьогодні незвичайний Місяць. Ви помітили? Він не жовтий, як завжди, а повний і червонуватого відтінку. Немов на честь повні випив трохи червоного вина...
Леонід машинально визирнув у вікно: справді, немов у старій пісні: «Окрасился месяц багрянцем». Незвичайний початок розмови, мелодійний голос налаштували його на довгу бесіду. Так воно й вийшло: із зовсім незнайомою жінкою вони проговорили майже годину. Хоча взагалі-то він не любив довгих розмов, тим паче по мобільнику.
Незважаючи на повню, хлопець заснув швидко й спав міцно — так благотворно подіяло на нього спілкування з незнайомкою. Вона назвалася Веронікою, ім’я йому сподобалося, але ще більше те, що вони могли говорити і вранці, й удень, і ввечері, і їм не було нудно. А Леонід у стосунках найбільше боявся саме нудьги. Та це кожному зрозуміло: занудився — значить розлюбив.
Вероніка ввела його в інший світ — світ кращих старих фільмів, пісень, віршів, книг. Звичайно, йому б замислитися, звідки 34-літня жінка, як вона сама сказала, так добре знає творчість Даміано Даміані або Вітаутаса Жалакявічуса й чому її улюблена пісня — «Не заспокоїмся» у виконанні польського ансамблю «Червоні гітари», якій уже багато років... Але Леоніду просто ніколи було замислюватися: приміром, він мав розшукати фільм Даміані «Зізнання поліцейського комісара прокурору республіки», подивитися його й... захопитися: «Боже, це ж просто про нас, нинішніх! Звідки він усе знав кілька десятиліть тому?»
Телефонна незнайомка ненав’язливо відкрила для Леоніда неосяжний і чудовий світ мистецтва. Він, досить сміливий і мужній (як здавалося до цього), не соромився своїх сліз при перегляді фільмів «Пам’ятай ім’я своє», «Сходження», «Іди і дивись», «Перевірка на дорогах», «Батько солдата»... Зміг дістати й побачити стрічки за участю Івана Миколайчука, якого Вероніка обожнювала й називала «душею України».
Після художніх фільмів 1960—1980-х він уже просто не міг дивитися сучасну маячню. Це однаково, що після бенкету з богами на Олімпі потрапити в паганенький трактир...
Чоловік полюбив те, що подобалося Вероніці. Більше того, він навіть собі не хотів зізнатися, що має до незнайомки більш ніж теплі почуття. Він не міг заснути, не поговоривши з Веронікою, вранці бажав їй гарного дня, навіть в обідню перерву вони примудрялися поспілкуватися.
Леонід був майже щасливий, і дзвінок чужої жінки з телефону Вероніки став для нього несподіваним потрясінням.
— Хлопче! Дайте моїй матері спокій, вона вже марить вами. Їй 64, а вам — тридцять! До чого ці дзвінки? Ви що, альфонс? Хочете, щоб бабуся взяла вас на утримання? Нині це модно.
— Вона не бабуся! — випалив Леонід. — Це ти — стара, зла й нещасна. Якби ти була щаслива, то не лізла б у стосунки матері. Ненавиджу заздрісників, і ти — одна з них. Якщо ви помічаєте, що людям добре удвох, будь-якими шляхами намагаєтеся їх розлучити. Як у такої чудової матері могла народитися така бридка дочка?!
На тому кінці його не стали більше слухати. Він телефонував Вероніці багато разів, але її телефон більше не відповідав. І тут Леонід із жахом усвідомив, що не знає ні її прізвища, ні де вона живе, тому не зможе її розшукати.
Кілька днів він не знаходив собі місця, так бракувало йому звичного спілкування. Потім, трохи заспокоївшись, усвідомив, що вона дала йому набагато більше, ніж звичайні любовні пригоди. А ще він знав: коли й одружиться, то тільки на тій, яка зможе помітити, що жовтий Місяць раптом став червонуватим, немов перед повнею випив трохи червоного вина...
Дніпро.
