Фото skadnews.ua
Після тяжкого поранення морський піхотинець Олександр Горбачевський (на знімку) понад сім місяців провів у шпиталях. А минулої неділі переступив поріг рідної оселі в селі Улянівка, що на Херсонщині.
Олександр Горбачевський одразу після закінчення аграрного технікуму пішов на військову службу за контрактом. Його було зараховано до 503-го окремого батальйону морської піхоти, де служить чимало мешканців Таврії. У бою біля селища Широкине ще 10 вересня минулого року молодого вояка підстеріг снайпер. Важка куля пройшла через захисну каску, пробила кістки черепа і пошкодила мозок, тож життя дев’ятнадцятирічного хлопця зависло на тонесенькій волосинці. Він втратив дар мови, не міг підвестися з реанімаційного ліжка, та ще й страшенно схуд — до ваги підлітка.
Більш як сім місяців юнак провів по шпиталях — спершу в Дніпрі, потім у Львові. Лікарі остерігалися навіть прогнозувати, чи вдасться вирвати з пазурів смерті складного пацієнта і чи зможе він бодай самостійно пересуватися. Але жага хлопця до життя, бажання побачити свою дружину та маленьку донечку врешті-решт виявилися такими сильними, що подолали все. Після поневірянь шпиталями Сашко повернувся до рідного села і власними ногами своїми переступив поріг рідної хати!
— Сашко балуваним хлопцем ніколи не був — крім нього, мати сама піднімала ще двох дітей. Та попри негаразди, виховувала їх як годиться, тому майбутній воїн виріс спокійним, доброзичливим, завжди готовим допомогти. Його в селі люблять. Тож коли дійшла звістка про тяжке поранення односельця, ми всі потрохи збирали гроші на лікування. Допомагали і бійці територіальної оборони. Спільно склалися десь на двадцять тисяч гривень і відрядили дідуся по онука, — розповідала власкору «Голосу України» сільський голова Улянівки Скадовського району Херсонщини Надія Твердохліб. — Зустрічали його всім селом, із квітами та нехитрими подарунками — від фруктів до нового одягу. І яким же було наше спільне здивування та радість, коли Сашко самотужки вийшов з машини. Поки що він ходить з паличкою, але то тимчасово. Відновлює мову, а пам’ять уже відновилася. Зважаючи на страшну рану, це просто диво, за яке треба і лікарям подякувати.
Стійкість та хоробрість морпіха не залишилися непоміченими. Коли він ще був у шпиталі, прийшла звістка про його нагородження орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Та, мабуть, найкраща нагорода для Олександра — бачити, як у рідному селі люблять та шанують воїна, котрий не пошкодував себе для захисту мирного життя.
Херсонська область.
