Власне, сама дорога.

 

Сільські голови Олена Василенко та Сергій Гломбіцький розповідають про місцеву дорогу національного значення. Точніше — про її відсутність

Фото Івана КОРЗУНА.

На контролі «Голосу України»: ремонт доріг

Щоб доїхати до Гурівки Долинського району, на Кіровоградщині, потрібно налаштуватися на чималу смугу перешкод у вигляді вибоїн, котрі подекуди глибші за ями на сумнозвісному відрізку автошляху Возсіятське — Миколаїв. Не віриться, що керована «Укравтодором» рука прогресу виправить цю ситуацію найближчим часом, тож, хоч раз діставшись цього краю області, повторну поїздку мало хто планує...

Битий небитого везе

Варто зазначити: попри те, що траса Н-23 Кропивницький — Запоріжжя  має статус дороги національного значення, вся її інфраструктура збудована в радянські часи. Тож нині годі й говорити про безпечне перевезення пасажирів, котрі їдуть із Кривого

Рогу, Нікополя, Долинської, Новгородки... Так само й дітей з місцевих населених пунктів у шкільних автобусах. Та відновити якість покриття дороги, хоча б у межах густонаселених Братолюбівки, Бокового, Гурівки, бюджетом окремої сільської ради чи навіть району нереально. Хоч від цього також залежить ще і якість життя мешканців чималої території. Нещодавно працівники райавтодору рівняли ямки від повороту на Дослідно-селекційний лісовий центр «Веселі Боковеньки» в напрямку Гурівки.

Складалося враження, що на посаду розпорядника коштів і будматеріалів тимчасово призначили дитину і та, задля розваги та щоб не заважали їй гратися за комп’ютером чи збивати палицею будяки, направила дорослих дядьків робити безглузду справу

— «фахівці» щедро сипали асфальтову суміш в придорожню пилюку, поливали контури ям смолою і поглядали на небо, котре не зраділо «новим» будівельним технологіям і насупилося в очікуванні дощу. Тим часом біля однієї з найглибших западин зупинився автобус із Дніпра, висадив людей і порожнім пішов на її штурм...

— Дорогу розбили ваговози із Кривого Рогу, — пояснює сільський голова Гурівки Олена Василенко. — Вони везуть щебінь із Новгородки на ремонт своїх доріг...

Тобто, для того щоб криворізькі металурги їздили та ходили зручними й красивими вулицями, селяни Кіровоградщини мусять поступитися власними комфортом, не знімати чобіт цілий рік, боятися, що будь-якої миті в їхню хату може в’їхати авто, водій якого, обминаючи на швидкості ями, не впорався з керуванням? Дивна виходить логіка!

Палки в колеса

Торік місцеві журналісти згадували багатостраждальну дорогу на Кривий Ріг у зв’язку з подіями минулого літа — коли її перекривали гурівські воїни-атовці, яким після служби не дісталося обіцяної державою землі. Утім конфлікт, на щастя, вже владнали.

Місцеве фермерське господарство, програвши апеляцію в суді, вимушено «схудло» на тридцять гектарів, і нині захисники України вже порядкують на своїх ділянках. Щоб не допустити таких конфліктів у майбутньому, Гурівка зарезервувала в Держгеокадастрі ще 20 гектарів. Та тепер причиною для блокування руху може стати, як це було в уже згаданому Возсіятському Миколаївської області, саме дорога, точніше — її жахливий стан. Той самий процес об’єднання громад передбачає розширення територій і зв’язків із сусідніми селами. І Братолюбівка, і Гурівка до кінця цього року планують стати центрами нових громад, але палки в колеса їм ставить... Н-23.

— За початковим задумом центром громади на цьому кутку Долинського району мало б стати Бокове — колишнє Кірове, — розповідає сільський голова Братолюбівки Сергій Гломбіцький. — До нього хотіли приєднати наше село, Пишне, Варварівку, Гурівку. Сьогодні ж уже йдеться про дві громади. Ми ведемо перемовини з Іванівською і Василівською сільськими радами, а Варварівка уже дала свою згоду на об’єднання з центром у Братолюбівці. Бокове думає. Уже зараз можна сказати, що всі нині діючі в селах дитячі садочки залишаться. Працюватимуть і початкові школи (в Боковому, якщо в тамтешню школу прийдуть школярі з Ганнівки, може бути до двохсот учнів. Місцеві вважають це ще одним аргументом за самостійність. — Авт.). Але інших школярів треба буде возити до опорної школи. І тут знову з’являється привід для розмови про дорогу, котра в межах Братолюбівки є ще й центральною вулицею села. На Транспортній (так вона називається) вже траплялися ДТП, жертвами яких ставали і люди, і худоба. І що далі до межі з Дніпропетровською областю — то гірше. Якщо ж Бокове вирішить приєднатися до Гурівки (є і така ймовірність), його мешканцям доведеться постійно долати 10—15 кілометрів цього «інфарктного» шляху.

— Сьогодні ми говоримо про приєднання до Гурівки лише Пишного — це вирішена справа, — залишається реалісткою Олена Василенко. — Що швидше оформимо ОТГ, то швидше зможемо реалізувати ті задуми, котрі зараз громаді не по кишені. Гадаю, що спільний бюджет становитиме не менш як шістнадцять мільйонів гривень. Перше, чим серйозно займемося, — дороги...

У розробників адмінреформи була цікава ідея — планувалося створення фонду, з якого надходитимуть кошти на ремонт найважливіших інфраструктурних об’єктів тих територій, котрі ввійдуть в одну громаду. До того, як вони оформлять нові відносини. Якби вона (ця ідея) пережила випробування часом, у таких сіл, як Гурівка і Братолюбівка, було б більше шансів на економічну автономність, комфортний побут і реальне покращення життя людей (і тих, які змушені їздити цією дорогою національного значення). Ну, скажіть, будь ласка, чи ризикнете ви вкласти останні гроші в будівництво кафе чи гостьового будиночка біля розбитої дороги? А самі тут оселитеся? А машину купите?.. Ні, швидше махнете рукою на всі ці реформи — і місцевого, і державного масштабу — і поїдете в Чехію заробляти реальні гроші на квартиру в Києві.