Українська делегація на Соловецькому острові.
Фото Світлани ЧОРНОЇ.
Великий терор — масштабна кампанія масових репресій громадян, розгорнута у 1937—1938 роках за ініціативою керівництва СРСР й особисто Сталіна для ліквідації реальних і потенційних політичних опонентів, залякування населення, зміни національної та соціальної структури суспільства. Наслідками комуністичного терору в Україні стало знищення політичної, мистецької та наукової еліти, деформація суспільних зв’язків, руйнування традиційних ціннісних орієнтирів.
5 серпня 1937 року за наказом НКВС СРСР № 00447 почала діяти постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року «Про антирадянські елементи» й розпочалася наймасовіша чистка радянського суспільства від «ворожих елементів», що, на думку Сталіна, були непридатними для будівництва комунізму. Заарештований фактично був позбавлений права на захист чи оскарження вироку. В 1937 році дозвіл на застосування «фізичного впливу на підозрюваних» (тобто тортур) було дано на найвищому рівні ЦК ВКП(б). Випадки неправомірного засудження виправдовувалися прислів’ям «ліс рубають — тріски летять». Часи Великого терору у масовій свідомості позначені тотальним страхом та недовірою. Нічні арешти сусідів, підозри колег на роботі, друзів, родичів, острах доносів були повсякденними. Влітку 1937 року введено низку нормативних документів, які посилили відповідальність членів родин репресованих. Дружини та чоловіки «ворогів народу» підлягали обов’язковому арешту, діти до 15 років передавались у спеціальні дитбудинки. Членів сімей «ворогів народу», засуджених до розстрілу, примусово переселяли у внутрішні області СРСР. У рамках Великого терору НКВС організувало та провело серію масових національних операцій. Це так звані «німецька операція» (25 липня 1937 року), «польська» (11 серпня 1937 року), «румунська», «латиська», «грецька», «іранська», «харбінська», «афганська», «проти болгар і македонців». До кінця 1938 року у СРСР було заарештовано 1,5 мільйона осіб. З них 800 тисяч — знищено.
Великий терор тривав 15 місяців і був офіційно припинений за постановою того ж Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії в менших масштабах тривали й надалі. За період Великого терору на території УРСР, за оцінками істориків, було засуджено 198 918 осіб, з них майже дві третини — до розстрілу. Решту кинули до в’язниць і таборів. Підставою для розгортання терору була теза Сталіна про загострення класової боротьби в міру успіхів соціалістичного будівництва...
До 2014 року українська делегація в рамках Соловецької прощі, разом з делегаціями інших країн, брала участь у щорічних заходах із вшанування пам’яті замордованих політв’язнів в урочищі Сандармох. Їх започаткували в 1997 році, коли в Карелії, поблизу Медвеж’єгорська, було знайдено завдяки зусиллям подвижника-пошуковця Юрія Дмітрієва (нещодавно репресованого ФСБ) приховувані НКВС-МДБ-КДБ місця масових страт та поховань. Щороку 5 серпня українська делегація брала участь у церемонії із вшанування пам’яті жертв політичних репресій біля пам’ятника «Люди, не вбивайте один одного», що в урочищі Сандармох поблизу Медвеж’єгорська. Тут виступали консули, історики, дослідники, представники «Меморіалу» з різних країн.
Після виступів ми йшли до пам’ятного козацького хреста «Убієнним синам України». Цей триметровий козацький хрест із сірого граніту (авторства художника Миколи Малишка — лауреата Шевченківської премії та скульптора Назара Білика) є символом вшанування пам’яті всіх невинних жертв сталінських репресій. Низький уклін Ларисі Скрипніковій, котра в ті роки очолювала Товариство українців Карелії «Калина», без зусиль якої цей гранітний козацький хрест, створений у 2004 році винятково на громадські кошти, міг і не з’явитися...
Сандармох — це місце жаху і людських страждань... Серед 1111 розстріляних тут лише з 27 жовтня по 4 листопада «в честь 20-лєтия Октябрьской революции»(!!!) — 287 видатних українців. На цьому трагічному місці була розстріляна тогочасна українська еліта — письменники Микола Куліш, Микола Зеров, Валер’ян Підмогильний, режисер Лесь Курбас, академіки Степан Рудницький і Матвій Яворський, професори Володимир Чеховський і Сергій Грушевський, міністр освіти ЗУНР Антон Крушельницький з синами... та сотні інших достойників з України. Тут кати НКВС розстрілювали по 200—300 осіб на день.
У Росії останнім часом намагаються не дуже часто згадувати загиблих на Соловках та в інших місцях сталінського ГУЛАГу... Відбувається підміна цивілізаційних понять та історичної правди, коли міжнародні злочинці, які скоїли страшні злочини проти людяності, офіційно оголошуються «ефективними менеджерами», їм відновлюються пам’ятники, а в місцях, де творилися масові злочини, катам відкривають «музеї»... Але без пам’яті про тих, хто страждав, не може бути нормального життя, неможливо виховувати наступні покоління й будувати цивілізовані країни.
Георгій ЛУК’ЯНЧУК, журналіст, голова товариства «Соловецьке братство».
