Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.

Унікальна виставка — «Українська державність: витоки, етапи становлення та розвитку», що відбувалася 17—18 травня у Національному центрі ділового і культурного співробітництва «Український дім», продовжить свою роботу в державних установах, вищих навчальних закладах, бібліотеках та в інтернет-просторі. Відкриваючи експозицію, одним із експонатів якої став фотолітопис, що розповідає про Україну від найдавніших часів — кам’яного віку, Трипілля, кімерійців та скіфів, про перші державні утворення на наших теренах, перші згадки про них у хроніках і літописах і про сьогодення, ініціатор та керівник проекту Перший віце-прем’єр-міністр Степан Кубів зазначив, що всі матеріали, зібрані у книзі, яка налічує 650 сторінок, оцифрують. Електронна версія виставки має бути доступною для всіх зацікавлених.

Знайомлячи з виставкою Президента Петра Порошенка, Степан Кубів наголосив (на знімку), що у фотолітописі — понад тисяча світлин і мап. Петро Порошенко подякував за роботу авторському колективу, у складі якого й «голосоукраїнці», ученим, що кілька років працювали над підготовкою видання.

— Хочу особисто подякувати всім за подвижницьку роботу по збереженню історичної пам’яті українського народу. Мова йде про те, щоб встановити правду про нашу історію. Наш народ виборов право знати правду — правду, яка не створюється за межами України в московському Кремлі. А правду, на традиціях якої будуть виховуватися покоління українців, — сказав він. — Ці матеріали мають бути у кожній українській родині, в кожній українській військовій частині, бібліотеці, школі.

Народний депутат України Юрій Шухевич (портрет його батька — в розділі «100 українських перемог»), доктор юридичних наук Олександр Святоцький та інші наголосили, що необхідно виховувати українців на прикладах героїв, а не на «низькосортних фільмах», адже «нових перемог не буде без бойового духу, без любові до України», джерело якої в нашій історії.

Фотолітописний екскурс у славне минуле розпочинається з добре дослідженого Трипілля. У збірці — зразки трипільської кераміки, серед яких глиняні моделі храму і жител, зооморфні чаші, жіночі статуетки, мальований посуд та трипільські мідні знаряддя праці IV—III тисячоліть до н. е., кам’яні булави — символи влади, яким по 5—6 тис. років, золоті монети, карбовані в Боспорському царстві (4 тис. до н. е.), і монети з Ольвії, руїни Херсонеса Таврійського та античного міста Тіри, що поряд із Білгород-Дністровською фортецею, скіфська пектораль і золоті прикраси VII ст. до н. е., а ще древні кургани, городища й інші свідки буття наших пращурів.

Окреме місце в експозиції посідає історія Київської держави IX—XIII ст., якій передувало інше праукраїнське державне утворення — Антське царство, що виникло у IV ст. н. е. (про антів, яких Михайло Грушевський вважав праукраїнцями, писав готський історик Іордан та візантійський Прокопій Кесарійський у своїх працях у VII ст. н. е.). Саме з антами пов’язують дослідники існування протослов’янської держави, яку арабські джерела називають Куявією. Історики зазначають, що питання походження Русі, як і виникнення Києва, й до сьогодні оповите ореолом загадковості, що спричинене обмеженістю писемних свідчень. Заснування столиці сучасної України на одному з дніпровських пагорбів літописна традиція приписує Кию, його братам Щеку, Хориву і сестрі Либеді. За однією з гіпотез Кий був реальною історичною постаттю, він жив наприкінці V — на поч. VI ст. З напівлегендарними часами Кия асоціюється переддень історії Русі.

У фотолітописі представлена хронологія всіх етапів державності. Одна з ключових дат — 18 травня 839 року — перша згадка про Україну-Русь у Бертинських анналах, визначній пам’ятці середньовіччя. Тоді імператор франків Людовик I Благочестивий прийняв у своїй резиденції в місті Інгулейгаймі послів народу росів, що вже побували з місією у Константинополі, куди правитель відрядив їх «для утвердження дружніх стосунків». Ще одна важлива дата — 2 вересня 911 року, коли було укладено міждержавний договір Русі з Візантією, куди великий київський князь Олег від імені «всіх сущих русів, що є під рукою його» та для «збереження і засвідчення дружби, яка од багатьох літ була між християнами і руссю» відрядив своїх послів. У літопис ця подія внесена за візантійським літочисленням під 912 р. Хроніки свідчать, що цесар Леон «вшанував послів руських дарами — золотом, і паволоками, і фофудіями (особлива грецька тканина, з якої шили каптани з поясами) і приставив до них мужів своїх показати їм церковну красу, і палати золотії, і багатство, що було в них золота безліч, і паволоки, і каміння дороге, і страждання господні — вінець, і гвоздіє, і багряницю, і мощі святих, повчаючи їх віри своєї, і показуючи їм істинну віру. І тоді відпустив їх у свою землю з честю великою». «Послані ж Олегом посли прийшли до Олега і повідали всі речі обох цесарів, як учинили мир і уклали договір між Грецькою землею і Руською, і як (дійшли згоди) клятви не переступати ні грекам, ні русі. І жив Олег, мир маючи з усіма землями і князюючи у Києві».

Традиції державотворення від антів та Київської Русі успадкували українські козаки, що прославилися походами на чолі з Вишневецьким на турецьку фортецю Азов (1559), Московську державу (1609—1612), перемогами над польською армією під Жовтими Водами (1648) і московитами під Конотопом (1659) та в багатьох інших битвах і трудах під проводом Івана Виговського, Павла Тетері, Івана Самойловича, Петра Дорошенка, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, Павла Полуботка, Кирила Розумовського. Цим державним діячам, як і доби УНР та вже новітньої незалежної України, присвячені цілі сторінки фотолітопису й експозиції виставки.