На знімку: Тамара Іванівна Прищепа із сином Богданом.

Фото із сімейного альбому Прищеп.

У райцентрі Рокитне на Рівненщині Тамару Іванівну Прищепу дуже поважають. І не лише за людяність та порядність, а й за те, що зі своїх 90 років 45 вона віддала роботі в школі. Вчителька навіть сама не може підрахувати, скільком учням викладала мову. Трохи точніша статистика щодо тих, чиїм класним керівником була: дев’ять повних випусків з 5-го по 10-й класи — майже триста учнів!

Тож 3 травня, коли Тамарі Іванівні виповнилося 90, її вітали не лише від ветеранської організації та представники місцевої влади, а й колишні учні з квітами постукали цього дня в її квартиру. Один із них — Микола Хоменко — сказав:

— Тамара Іванівна завжди була врівноважена, ніколи не підвищувала голос на нас, але ми її слухались. Не відмовляла у додаткових консультаціях, якщо ми просили, допомагала на перервах, після уроків. Тож ми отримували міцні знання, любили спілкуватися з нею не лише на уроках, бо з нею було цікаво. Діти відчувають хороших людей. А Тамара Іванівна саме з таких. Тож бажаємо їй міцного здоров’я!

Тамару Прищепу направили у поліський Рокитнівський район Рівненщини у 1951-му після закінчення Полтавського педінституту. Вона вчила мови дітей у Старому Селі, Боровому, а потім викладала у райцентрі Рокитне, у школі № 1.

Багато її учнів теж стали педагогами. Пішли маминою стежкою і діти Тамари Іванівни — Людмила Усанова та Богдан Прищепа. Людмила — кандидат філософських наук, викладає у Полтавському педуніверситеті, де свого часу навчалася її мама. Богдан — кандидат історичних наук, викладає у Рівненському державному гуманітарному університеті.

— Дуже любимо маму, по черзі до неї в гості приїжджаємо. Вона цікавиться онуками, яких у неї троє, їхніми проблемами, життям. Тішиться тим, що дочекалася вже першого правнука Михайлика, якому лише три місяці і який мешкає у Бірмінгемі. Звідти її у день народження через Skype теж привітали з поважною датою, — каже Богдан.

Він розповів, що мама завжди у русі. Доглядає за вазонами, на маленькій грядочці біля двоповерхівки висаджує квіти, які дуже любить, городину. Має хорошу пам’ять, стежить за подіями у світі та в Україні. Завжди гостинно зустрічає дітей, онуків, і, звичайно ж, колишніх учнів, які час від часу навідуються до неї, щоб згадати шкільні роки.

Рівне.