Пам’ятний знак на могилі Міхала Чайковського.
Дивом дивуюся, чому про цього чоловіка, похованого у нас на Чернігівщині, в селі Пархимів Козелецького району, не знято купу фільмів, не написано гору книжок, адже його біографія настільки фантастична, що й вигадувати письменникам та сценаристам нічого не треба.
Хоч з якого боку візьми: був шляхтичем, а став козаком. Мало того — воював з Росією, а за вчителя в ліцеї мав вихователя братів російського царя Олександра I. Був Садик-пашою у турків, що вже неймовірно! Писав романи, а закінчив життя, як він сам себе називав, пастухом індиків.
Найвідоміше фото Міхала Чайковського.
Фото з відкритих джерел.
Якщо з особистого життя — то теж пригод повен міх: був п’ять разів одружений і покінчив життя після зради молодої дружини-грекині. Чому мерли молоді дружини одна за одною — Бог відає...
З літературного: він не тільки знався добре з Адамом Міцкевичем, а й став автором знаменитої свого часу повісті «Вернигора» — антиросійської, з побуту українських козаків та польських шляхтичів. Кажуть літературознавці, що цей твір підштовхнув Тараса Шевченка до написання знаменитої поеми «Гайдамаки». А в Парижі він був журналістом.
Поїздку до Пархимова зініціював представник козацької громади Катерининської церкви Черніго-ва, заступник директора історичного музею імені В. Тарновського Андрій Лісовий. Він переконаний: «Якщо б така доля була у когось із західних діячів, то, як «Графа Монте-Крісто», зняли б безліч кіноверсій. Для мене Міхал Чайковський — українець, бо був козаком. І наша громада хоче зініціювати такий проект «Забуті/незабуті імена», щоб належно вшанувати тих лицарів зброї, які мають стосунок до Чернігівщини».
Сільський голова Пархимова Сергій Козей давно «в темі» — власне, він і відроджує в селі пам’ять про його славного жителя. Адже тут донедавна був цілий дубовий гай, що так і звався — Чайковщина. Проте вже в наші барижні часи більшість дубів вирізали без відома громади, лишили кіль коро — чи в насмішку, чи для пам’яті.
Сергій Козей: «У селі старі люди мені розповідали про останню молоду дружину Чайковського, яка ходила під рушниками до церкви — над головою в неї тримали. І про самого пана, який дозволяв селянам брати глину для будівництва на своїй землі».
Звісно, селяни не вдавалися до високої політики — аби глина була та трохи лісу...
Зигзаги долі
Народжений польським шляхтичем на Волині, він мав козацьке походження — у роду трималася легенда про козака Чайку, який буцімто загинув під час оборони Січі від російських військ Текелія. Щоправда, в той час кожна поважаюча себе аристократична родина плекала такі родоводи, що аж гай шумів... А ось те, що його мати була правнучкою гетьмана Брюховецького, — таки правда. Та родичатися з таким гетьманом, який зрадив Україну Московії, не доводиться.
«Мати моя, крім любові і прихильності... всіма силами намагалася зробити з мене козака і по духу, і по плоті, — писав Міхал Чайковський у журналі «Киевская старина» 1891 року. — Гончих, коней, соколів — усього було в мене в надлишку. Першим моїм учителем був пан А., пристрасний українець-козак, і велику частину своїх уроків я брав, сидячи на коні.
Крім цього вчителя, в мене був старий дядько на ім’я Левко, який розповідав мені казки про знахарів і чародіїв, передавав козацькі перекази, показував в околицях урочища, де відбувалися різні битви, і співав козацькі думи».
Зрозуміло, що в такій сім’ї виріс юнак, який не давав не те що в кашу плюнути, а й косо на себе зиркнути. Та ще й після смерті батька його виховував дядько, який врятував свого Наполеона під час відступу з Росії, тримав вдома загін козаків, одягнених у відповідні однострої, і видавав газету накладом... 20 штук.
Коли ж юнак вчився в Бердичеві, то навчителями його були колишній вихователь братів російського імператора та... Гулак-Артемовський. Але юнак стає бакалавром... математики і їде продовжувати навчання до Варшави, вже маючи ненависть до московітів. Проте ті його не минають — він стає добрим знайомцем великого князя Костянтина, брата імператора Ніколая I. Йому пропонують чин камер-юнкера — відмовляється. Ще б пак: дядько пообіцяв за це проклясти і позбавити спадщини!
У столиці окупованої Польщі дружить з вельможним князем Адамом Чарторийським, видатними поляками Юліушом Словацьким та Адамом Міцкевичем.
1831 року в Польщі вибухає антиросійське повстання, одним із керівників якого стає (кінематографічні повороти просто неймовірні!) його тесть Кароль Ружицькі. А сам Міхал, котрий на той час став власником всіх дібр матері і дядька, які померли, розпускає своїх кріпаків і стає ад’ютантом тестя. Певно, і повоював добре, бо отримав від повстанського уряду звання поручика і якийсь чи то Золотий, чи то Срібний хрест. Свого роду моральна компенсація за конфіскацію москалями його родинного маєтку. Після поразки повстання втікає до Парижа.
Тут він одружується вдруге, цього разу на француженці, і займається журналістикою та літературою. Коли не стало зброї в руках — зброєю стає слово. Його повість «Вернигора» робить автора знаменитим, її перекладають чеською і болгарською. Певно, антимосковські настрої були близькі багатьом слов’янським народам...
Невгамовному Міхалу цього мало, та й не дивно: йому лишень 37 років! На Балканах на гроші поляків створює шпигунську мережу «Східне агентство». Є версія про його участь у перевороті в Сербії, але історики до неї ставляться обережно — в той час вигадок не бракувало. Принаймні для чогось же та мережа створювалася. Міхал Чайковський загоряється ідеєю всеслов’янської федерації: звісно, не тієї, про яку мріяв Пушкін, щоб усі слов’янські ріки злилися в російському морі. А тієї, що її проголосило Кирило-Мефодіївське братство, написавши «Закон Божий, або Книгу Буття українського народу», за яку постраждав Тарас Шевченко. Так ось знавці доволі одностайно твердять, що автором є не Костомаров, а знову-таки Міхал Чайковський. Бо й сам Костомаров писав: «В бытность на Волыни достал я на польском языке написанное сочинение с примесью мало-российского, приписываемое какому-то из польских эмигрантов из Украины, которое я тогда перевел...».
Москалів недооцінювати не варто — міністр внутрішніх справ їхньої імперії Орлов чітко вказує своєму господарю, що ворохобні ідеї проти Росії направляються через Чайковського, який перебуває в столиці Османської імперії. Чи ж дивно, що виникає якась інтрига, внаслідок якої Міхала позбавляють французького паспорта, він рве стосунки з керівником польських опозиціонерів Адамом Чарторийським, у нього забирають житло і гроші.
Але не на того напали! Він іде на службу до... султана. І — так, так — приймає мусульманство та вибирає ім’я Мехмед Садик, що не без гумору перекладається, як «вірний». Він втирається в довіру до турецького військового міністра Різа-паші і створює... козацькі загони в турецькій армії, що звуться «казак-алай». А наш Пантелеймон Куліш, який хитався то в бік русифікації, то в бік українства, в поемі «Куліш у пеклі» змальовує образ Ляха-Потурнака, в якому легко вгадується наш неймовірний авантюрист.
Чайковський забезпечує свої загони виключно арабськими скакунами, сам малює однострої для своїх вояків, і 1854 року вони складають присягу султану. Сам Міхал отримує символічне знамено Запорізької Січі.
Москва кусає лікті і вимагає видати Чайковського. З якого б дива? Загони Садик-паші успішно воюють в російсько-турецькій війні в Сілістрії та Бухаресті. На короткий час він стає губернатором Румунії, а султан присвоює звання «Око, вухо і правиця престолу». Ну, чим не фантастика! Через рік він взагалі отримує найвище військове звання — беглербея.
До речі, під Бургасом (тепер Болгарія) він засновує місто, яке так і називає — Січ. Там жив предок відомого російського співака Кіркорова — граф Кіркор, підлеглий Чайковського, був першим мером міста.
Є легенда про очолення ним повстання проти султана — але це також може відноситися до численних байок, які вміло розпускав про себе наш герой. Досить сказати, що в Парижі він видав книжку «Козаки в Туреччині», де, звісно, показав себе не з гіршого боку. Зрештою, якби він повстав, то, як мінімум, йому принесли б шнурок на срібній таці, а він натомість мав добру пенсію. Проте з якихось геополітичних розрахунків його милує наступний російський імператор і Міхал Чайковський перебирається в Україну. Спершу в село Борки, тоді в Пархимів під Остром. Тут одружується з гречанкою (попередня дружина традиційно для Міхала померла) Габріеле Теосколло. Юна дружина народжує старому авантюристові доньку, хрещеним батьком якої стає... імператор Олександр II. Чому? Історики не знають достеменної відповіді.
Молода дружина втікає. За однією версією, з управителем маєтку, за іншою — з генералом. Наш авантюрист залишається сам і ото тоді називає себе в листах пастухом індиків. Проте пише ще два романи — «Кирд-кигли» та «Колосся», спогади «С устьев Дуная», повість «Болгарія» (є версія про його підтримку болгарських повстанців) та «Турецкие анекдоты», де висміює султана та його оточення.
Смерть вірного ад’ютанта остаточно підкошує сили Міхала і він накладає на себе руки, хоча ні католицтво, в якому він був хрещений, ні магометанство, яке він приймав з політичною метою, ні православ’я, до якого перейшов уже на наших землях, цього не схвалюють. Пустив кулю собі у скроню. Ішов йому тоді 82-й рік.
Цікава й доля його дітей. Один син Адам був російським генералом, а другий — турецьким. Першого архів якимось чином потрапив до Михайла Грушевського і той його частково опублікував. А другий був навіть саджаком (губернатором) однієї з провінцій Туреччини. Донька жила одна у Відні, будучи дружиною австрійського дипломата, а друга — в Стамбулі, будучи дружиною гірничого інженера.
Могила за сільрадою
Пробиралися ще снігами — місце поховання встановив сільський голова завдяки дорогій штуці — геолокації. Воно виявилося скраю руїн колгоспного життя — якісь комори, хліви. Усе передано у приватні руки як майнові паї, тому знести не можна. Уявляю, як бридилися польські дипломати, що приїхали на відкриття пам’ятного знаку Міхалу Чайковському! Тепер є ідея закликати сюди ще й турків. Треба б і болгар... Унікальний чоловік — отак завис між чотирма імперіями, між кількома народами «Для нас він українець, тому вулицю в селі назвали його іменем», — каже сільський голова Сергій Козей.
Чернігівська область.
