Хоч би які важливі події відбувалися у політиці та економіці ФРН, а тема будівництва газогону «Північний потік-2» не сходить з порядку денного. І не лише у Європі, а й за океаном: США з постійною періодичністю надсилають загрозливі меседжі про можливість дедалі жорсткіших санкцій стосовно компаній — учасниць проекту.

Також Європейський парламент навіть після того, як торік у грудні закликав членів ЄС відмовитися від спорудження російського трубопроводу в Балтійському морі, й далі — прямо чи опосередковано — провадить свою лінію, спрямовану на блокування будівництва.

Цьому, безперечно, сприяють правила, виписані й ухвалені Радою ЄС у газовій директиві. Щоправда, Берліну з Парижем удалося наполягти на компромісному варіанті поправок до неї. У результаті держави — учасниці стратегічних енергопроектів із прокладання трубопроводів з третіх країн до Європи отримали право самостійно трактувати положення європейського енергетичного законодавства й робити з нього винятки. А Брюссель практично втратив шанси, принаймні їх залишилося мало, заблокувати проект. Тож поки що ЄС обходиться резолюціями, в яких знову й знову відводить важливу роль Україні в забезпеченні європейської мережі поставок і засуджує спорудження ще одного газогону з Росії як політичного проекту та закликає до його скасування.

Також Вашингтон, попри конкретні кроки, обходиться поки що лише обіцянками покарати обмежувальними заходами тих, хто реалізовує проект. Зокрема, міністр енергетики США Рік Перрі під час нещодавнього візиту до Києва заявив, що адміністрація США планує запровадити санкції проти будівництва трубопроводу «Північний потік-2». Американські сенатори навіть розробили відповідний законопроект, котрий має його зупинити, а також обмеження проти причетних до нього осіб і компаній.

Тут у герці зійшлися дві потужні сили з протилежними намірами: Вашингтон наполягає на припиненні будівництва, а Берлін, навпаки, вважає, що трубопровід має бути прокладений. А канцлер ФРН Ангела Меркель у відповідь на обіцяні американські санкції безапеляційно заявила: запобігти будівництву вже неможливо. Про це йдеться у статті в німецькій діловій газеті Handelsblatt. Вона також переконана: «Європейська комісія, якби навіть хотіла, то вже не зможе заблокувати будівництво російського газогону «Північний потік-2».

До того ж, за її словами, цей стратегічний проект з Москвою, котрий «отримав широке схвалення європейських партнерів», має стосунок не лише до німецької економіки, а й зачіпає також інтереси австрійських і голландських компаній. І хоч поправки до газової директиви дають ЄК важелі, щоб оскаржити угоду, однак загалом її вже не можна зупинити. Тим паче, що обсяги газових поставок з Голландії і Норвегії дедалі зменшуються. До того ж уряд ФРН затвердив програму з відмови від використання у виробництві електроенергії бурого і кам’яного вугілля до 2038 року.

Правда, Меркель зауважила, що однак ключовим питанням є Україна, яка має залишитися країною-транзитером, незважаючи на «Північний потік-2». «Тут я дала своє слово», — заявила канцлер Німеччини.

Водночас хоча міністерство економіки ФРН і прийняло до відома загрозу санкцій США щодо «Північного потоку-2», однак Берлін не визнає їх, оскільки вони мають екстериторіальні чинники.

Ще категоричніші думки стосовно санкцій США проти нового газового маршруту висловлювали учасники міжнародної газової конференції, котра днями відбулася у Берліні. Зокрема, голова Комітету Бундестагу з економіки та енергетики Клаус Ернст заявив: «Німеччина — не американська колонія, а в антиросійських санкціях зацікавлений лише Вашингтон. Адже скраплений газ із США не витримує конкуренції з трубопровідним із РФ. Та й американські методи завоювання європейського ринку неприйнятні».

Утім, незважаючи на категоричність та безапеляційність німецької сторони в обстоюванні «Північного потоку-2», усе-таки не можна не звернути уваги на «деталі»: вже нині фахівці висловлюють небезпідставні сумніви в тому, що проект удасться реалізувати до кінця року. Адже він наразився на труднощі прокладання трубопроводу в Європі.

На значну затримку в часі вплинула Данія, оскільки його будівникам досі не вдалося узгодити з нею маршрут: понад два роки Копенгаген не дає «добро» на прокладання газогону своїм водним відрізком території. Нині оператор проекту чекає відповіді від Данії вже на третій запропонований ним варіант. Тому термін запуску трубопроводу перенесли на кінець 2020 року…

Чи не тому на енергетичній конференції в Берліні цього разу говорили про можливості української ГТС дещо з іншими, ніж ще донедавна, інтонаціями. Оскільки зростання європейського енергетичного імпорту прогнозується, як і саме відтермінування пуску «»Північного потоку-2», то український транзит міг би дуже знадобитися. Адже торік ним у Європу прокачано 80 з 200 мільярдів кубометрів російських вуглеводнів.

Так, безкінечні суди з позовів «Нафтогазу» до «Газпрому», арбітражні з’ясовування не сприяють доброзичливим переговорам щодо і поставок, і транспортування газу територією України. Але так само вони спонукають російську сторону витрачати час і кошти на апеляції і оскарження. Але існують й інші шляхи для з’ясування стосунків, які можна повернути на власну користь. І навряд чи вони невідомі обом сторонам. Про них опосередковано говорили представники «Газпрому». То чому б цим не скористатися? Як кажуть у таких випадках, розумний торг прийнятний. Принаймні ситуацію, яка склалася, Україна просто не може не використати задля власної вигоди. Хто це зробить?

Берлін.

Фото: uainfo.org