Вишиває мати сину сорочину
Та натхненно мріє про талан його:
Щоб зустрів єдину вірну він дівчину;
Ще бажає сину вдосталь усього —
**
Гідності та честі, і добра у серці,
Мужності, сумління, щоб розумним був;
Не прийшлось зійтися з ворогом у герці;
І її з роками він не позабув.
**
Молода сама ще, але сиві скроні —
Не леліє доля, ох, і б’є життя,
Бо обранець любий вже давно в полоні
І болить серденько за його буття.
**
Тож вона — за матір і за батька буде,
Підніма одненька всіх своїх дітей.
Але є на світі милосердні люди.
Що б вона робила без таких людей!..
**
Підростають діти — янголи небесні,
Вже змішались горе й радість пополам.
І веде розмови з Богом вона чесні
(Принагідно Господу я хвалу віддам):
**
Дорікає гірко, дякує невпинно,
День і ніч благає мужа повернуть —
У в’язниці темній він стражда невинно,
Та розсіє світло ворогову лють.
**
Час жаданий близько, усміхнеться доля,
Буде знову разом вся її сім’я.
І любов, і правда, і здобута воля
Зійдуть переможно, мов ясна зоря!
Київ.
