У набутку відомого українського письменника Юрія Шипа чотири десятки книжок. Нині побачила світ сорок перша, промовисто названа «Моя любов мої краяни». Тут інтерпретовано й любов до природи Карпат, і християнську мораль та ментальність, честь і гідність рідного народу.

«Авторова любов, — наголосив у передньому слові літературознавець, професор Петро Лизанець, — у цій книжці не егоїстична, а широкоосяжна й зігріта доброю волею миролюбної людини. Вона віддзеркалює родинну сутність християнського родоводу, що спричинює глибше пізнання рідного народу в його духовному та світському побуті та звичаях. Це почуття трансформується в художню тканину творів через діалоги, монологи, екскурси в минуле та майбутнє праотчого краю і прийдешніх його поколінь в мініатюрах та широкоформатних творах. Калейдоскопічний тут, як говорили колись у таких випадках давні латиняни, «Curriculum vital» (опис життя) з позицій реального, історичного та художнього відтворення навколишньої дійсності, зокрема, життя природи й тубільців Карпат».

Відстоюючи свою любов до праотчої землі, Юрій Шип відмежований від бажання накидати цю любов силоміць іншим людям.

Синівство любові у щирому слові поета простежується від першого до останнього рядка книжки. У ньому виражено сучасний глибоковдумливий зміст.

Окремі твори збірки «Моя любов мої краяни» наводять на згадку про вираз Джонатана Свіфта: «Ми достатньо релігійні, аби ненавидіти, але недостатньо релігійні, щоби любити один одного». Ця парадоксальна істина особливо характерна для наших часів духовного занепаду та деградації моралі. Сучасні умови глобалізації та політизації розуму спричинюють ненависть, війни, чвари повсюди, в тім числі в Україні та в нашому краї...

Проте автор книжки — оптиміст, він вірить:

До злагоди йде 

Мати Україна,

Що честь віками 

гідно берегла

І не ставала в смуті 

на коліна,

В неволі волю внукам 

здобула.

Хоч і сьогодні важко 

нам живеться,

Та сонце обрій 

наш озолотить...

Коли за руки 

з братом брат візьметься,

То Україну 

Бог благословить.

У цьому виданні сконденсовані гуманістичні мотиви з благодатним світлом, яке виблискує щирими гранями й у його інших поетичних і прозових рядках, що об’єднують десятки циклів з ілюстраціями відомих закарпатських художників про батьківську землю, її унікальну природу, історію, шляхетні чесноти, що в центрі Європи виражають духовну велич наших краян. Автор таки мав право сказати: «Не знаю ліпшого краю, як я його маю!»

Читача зацікавлять і зворушливі розповіді Юрія Шипа про неординарних людей — уродженців Закарпаття, котрі сягнули висот у своїх достойних справах для блага рідної землі. Їм присвячені цикли в розділах «Наші люди з честю всюди» та «Заслужені присвяти».

Особливо благосним і світлим оптимізмом віє від лагідного розділу «Карпатські паростки надії», адресованого дітям. Саме їм дарує автор найбільше ніжності. Бо Юрій Шип — чудовий батько і дбайливий дідусь. Виконуючи заповіт наших предків «Люби свій край і любість дітям передай», про них і для них написав чимало віршів та пісень.

Андрій ДУРУНДА, Василь НИТКА.

Ужгород.