Фото зі сторінки Р. Шевченка в Фейсбуці.

Двовладдя у сусідній Молдові трималося майже тиждень. Про те, що попередній уряд, очолюваний Павлом Філіпом, подав у відставку, стало відомо, коли цей матеріал пішов у друк. Про шкоду двовладдя і про ризики для регіону, які несе нестабільнсть у Молдові, «Голос України» попросив розповісти політичного аналітика з Кишинева, доктора історичних наук Руслана Шевченка (на знімку).

Ситуація, що склалася в країні, виникла не вчора й не рік тому. Передумови з’явилися ще в 2000-ті роки, коли колишній президент Молдови Володимир Воронін зробив Влада Плахотнюка довіреною особою і тим заклав основи його нинішньої влади. Після падіння Вороніна в 2009-му Плахотнюк, незважаючи на певні невдачі, безупинно розширював сферу свого впливу, поки в січні 2016-го не добився врешті-решт реальної влади в країні. Однак, крім внутрішньополітичних причин, нинішня ситуація спровокована й причинами зовнішніми. Серед іноземних політиків, котрі прибули до Молдови 3 червня, був віце-прем’єр РФ Дмитро Козак. Він зустрівся як із самим Плахотнюком, так і з лідерами лівої і правої опозиції та задіяв план зі скинення Плахотнюка, який увінчався 8 червня формуванням коаліції із проросійської ПСРМ та зовні прозахідного блоку ACUM. Важелі влади після 8 червня дедалі більше переходили в руки представників цієї коаліції, на бік призначеного нею уряду Майї Санду стали переходити примари сіл, деякі муніципальні й районні ради і навіть групи поліцейських.

Що стосується двовладдя, то воно доходить кінця. Як представники США, так і ЄС зійшлися в думці, що час Влада Плахотнюка минув і він найближчим часом, швидше за все, найближчими днями, має піти, передавши владу парламентській більшості й кабінету Майї Санду. Тому європейські країни вже визнали уряд Майї Санду й чекають, коли остаточне піде Плахотнюк. Цього дотепер ще не відбулося лише тому, що він і керована ним Демократична партія вимагають для себе гарантій, щоб уникнути репресій після залишення влади. Ці гарантії зводяться до збереження за собою на певний період посади генерального прокурора й проведення в найближчі місяці дострокових парламентських виборів, котрі, як розраховує ДПМ, серйозно похитнуть позиції правлячої коаліції, у світлі нововиявлених численних фактів, що компрометують її.

Ризики, які несе нинішня ситуація в Молдові, очевидні: тривалий період безвладдя в країні провокує хаос у думках серед населення, стан безнадії і втрати орієнтирів. Держапарат розхолоджується і не розуміє, з ким йому працювати і які в нього взагалі мета й завдання. Оскільки зростає число місцевих структур влади, які визнали уряд Майї Санду, то відчуття розколу в думках і крайньої заплутаності ситуації тільки наростає. Природно, що в такій ситуації в будь-який момент можуть з’явитися провокатори, котрі спробують підбурювати народ на масові сутички з владою, з непередбачуваними наслідками. Заклики такого роду вже почали лунати — на 16 червня прихильники правлячої парламентської коаліції намітили масову маніфестацію з вимогою, щоб Влад Плахотнюк пішов. Вона, як передбачається, може закінчитися спробами взяти під контроль держустанови й сутичками із силами правопорядку. Безсумнівно, що коли події розгортатимуться саме так, то 16 червня можуть бути й масові побоїща, й навіть людські жертви.

Те, що відбувається, непрямо торкається і України. У день прибуття до Кишинева Дмитра Козака в місті з’явилися групи бойовиків, припускають, що з Придністров’я. У наступні дні вони зникли. Це свідчить про те, що РФ у Молдові намічалася колосальна провокація чи навіть спроба силового захоплення влади, яку чомусь довелося скасувати. Звісно, якби таке захоплення відбулося, то це бумерангом ударило б і по Україні. Крім того, в південних районах, що межують з Україною,  підіймають голову проросійські активісти, багато хто з яких марить крахом центральної влади в Молдові й створенням псевдореспубліки на півдні нашої країни. Через те, що їхні амбіції простягаються і на територію південно-західних районів Одеської області, то загроза державній безпеці України тут більш ніж очевидна.