Кожному з нас час від часу доводиться стикатися з результатами творчості наших чиновників. Оформлені документально й скріплені численними підписами, вони набувають сили законів, за якими живе держава. І не завжди все гладко виходить. З однією такою «шершавістю», вийшовши на пенсію, зіткнувся і я.

Одразу зазначу, що в моїй трудовій книжці записи про роботу лише на двох підприємствах: 17 років у КБ при Одеському політехнічному інституті й, після розвалу Союзу, 21 рік на одному з комунальних підприємств Чорноморська Одеської області. Зарплата була, як правило, вища за середню по країні, й виплачували її виключно «по-білому», з відрахуванням усіх податків.

Та ось настав мій час. Пенсію на загальних підставах призначили не мінімальну, але й не високу, особливо з урахуванням проведеної найпотворнішим чином девальвації національної валюти з фактичним грабунком простих громадян, зокрема — внутрішніх інвесторів. Гадаю, багато хто зі мною погодиться з приводу того, що краще одержувати півтори тисячі гривень за курсу 8 до 1, ніж три з половиною за курсу 28 до 1.

Отже, 2016 року вийшов на заслужений відпочинок, але й далі працював, одержуючи — знову ж, «по-білому»! — зарплату, вищу за середню. Відраховував усі податки, наївно вважаючи, що через два роки мені хоча б трохи додадуть, зробивши перерахунок за набутий стаж.

Та де там!

Через два роки перерахунок справді зробили. Але пенсію мені, втім, як і решті тих, хто вийшов на заслужений відпочинок 2016-го, не збільшили, а... зменшили!

З’ясувалося, що доки пенсіонери-2016 заробляли додатковий стаж, у країні відбулася відповідна реформа, згідно з якою коефіцієнт стажу зменшився. І коли наші пенсії перерахували, вони скоротилися приблизно на 15 відсотків.

Щоправда, держава заспокоїла: платити менше не стануть — скільки призначено в 2016 році, стільки й видаватимуть. «Але, — додала держава, — із цього моменту ви нам винні». Ось так, пропрацювавши 40 років, я залишився винен державі.

Тих, хто вийшов на пенсію до 2016-го, ця процедура, на щастя, оминула. А от пенсіонери-2016, що називається, вскочили в халепу. Просто-таки дискримінація за строком виходу на заслужений відпочинок — «строкоїдальна», чи що...

Оскільки з державою не посперечаєшся, залишалося тільки сподіватися на розрекламовану квітневу індексацію пенсій. І, кажуть, вона справді «мала місце бути». А оскільки я знову не відчув ніяких ознак підвищення, вирушив до місцевого управління ПФУ, де мені популярно пояснили, що мою пенсію таки індексували, просто розмір нарахованої компенсації (приблизно 500 гривень) виявився недостатнім навіть для того, щоб погасити мій борг перед державою!

Ось така квітнева «індексація». Точно вітчизняне ноу-хау...

Нещодавно з високої трибуни пролунала чергова гнівно-риторична вимога: мовляв, новий Президент зобов’язаний підвищити зарплати й пенсії. Як на мене, це рівнозначно висловленню на кшталт: ми забрали, тому ви повинні повернути.

Хтось може сказати: нічого даремно влаштовувати бурю в склянці. Подумаєш, пенсію зменшили! Держава все одно нікого в біді не залишить. Є механізми соціальної підтримки незаможних — допомоги, дотації, субсидії. Це, звичайно, добре. Але ставити в основу виключно такий підхід — справа малоперспективна. Згадаймо, що «відібрати й поділити» здавна було основним принципом розподілу благ, що застосовувався в країні, де переміг соціалізм, у державі, яка з талонів на мило й сірники почалася, а через 70 років талонами на туалетний папір і цукор закінчилася.

Безперечно, соціальна підтримка має існувати, вона є у всіх розвинених країнах світу. Але там не тільки ділять зібране, там, насамперед, віддають зароблене.

Ігор МУРАВИНЕЦЬ,

працюючий пенсіонер.

Одеська область.

P. S. Заради справедливості зазначу, що згодом додали 250 грн як працюючому пенсіонеру. Кажуть, назавжди. І за це спасибі. Але «шершавість» треба б усунути! Чим ми, «2016-ті», гірші за «2015-х», «2014-х» і т. д.?