На знімку: родина Костенків.

Фото автора.

Останнім часом подружжя рідко зважуються на більш як двоє діток. А в родині Оксани та Руслана Костенків із с. Нові Вороб’ї Малинського району підростають восьмеро дітей: двоє дошкільнят і шестеро школяриків! Про головні життєві принципи, секрети гармонії і взаєморозуміння в родині розповіла під час зустрічі мати-героїня Оксана Іванівна.

— Як і коли ви познайомились?

— Я родом із Нових Вороб’їв, чоловік — із Білорусі. За фахом я — медсестра, працювала у Писарівці, Старих та Нових Вороб’ях. Тут і познайомилися 16 років тому з Русланом — моїм коханим чоловіком. Відтоді разом.

За словами Оксани Іванівни, ладу в житті та побуті Костенкам вдається досягти завдяки чіткому графіку й розподілу обов’язків між усіма дітьми. На чоловічу та жіночу роботу тут ніхто не розділяє. Наприклад, Руслан Петрович без проблем може помити посуд. Це неабияк стимулює і дітей до порядку, чистоти й дисципліни.

— Щодня прокидаюсь о 6-й ранку, готую сніданок, — повела далі розмову жінка. — Всі чомусь думають, що на таку велику родину треба варити казан борщу чи супу. У нас навпаки — готую невеликими порціями, щоб усе було завжди свіжим. На столі у нас постійно є свіжі фрукти — яблука, банани для дітей. Ласощі й різноманітні смаколики — переважно на свята. Разом із доньками-помічницями робимо смачні торти, випічку, яку дуже швидко розмітають із тарілок...

— Маєте улюблену страву?

— Звісно. На великі свята — Великдень і Різдво — готуємо картопляну бабку та голубці. Рецепт і звичай запозичили у батьків Руслана, бо в Білорусі такі страви ідуть на ура. Готуємо й традиційні українські страви, які в нашій родині посідають чільне місце.

— Тримаєте господарство, обробляєте город?

— Раніше тримали курей, качок, поросят. Але з часом порахували, що це економічно не вигідно й важко. Нині обробляємо лише 30 соток землі, де вирощуємо усю городину для власних потреб. Ще навіть торік убивалися, як і всі сільські люди, на плантаціях картоплі, але цього року вирішили і з цим зав’язати. Віддушиною нашої родини є вирощування малини, порічок та смородини. Для них відвели 20 соток землі, де посадили польський сорт малини «Зева», що родить двічі на рік. Максимальний урожай малини припадає на літній період, де за один день отримуємо до 100 кілограмів смачних і корисних ягід! Посадили й по 50 кущів червоних порічок та смородини. Впродовж усього періоду ягоди прополюємо, підживлюємо, поливаємо... Вони — наші головні годувальниці. Робота й догляд за цими ягодами — неабияка трудотерапія і для нас, і для дітей: прищеплюємо у такий спосіб любов до праці, відволікаємо від занять непотрібними справами.

— За щоденними клопотами залишається вільний час?

— Спочатку, коли діти були маленькі, мені було дуже важко. Адже належний догляд і виховання дітей потребують неабияких зусиль і часу. Та поруч зі мною завжди коханий чоловік, усі проблеми вирішуємо з ним спільно, і все це бачать діти, вчаться, аналізують, думають. Мені багато хто каже, що я не виглядаю на свій вік. У цьому неабияка заслуга Руслана: часто дарує мені поїздку до салону краси, підбадьорює мене, допомагає у всьому. Любов і турбота з боку дітей та чоловіка не дають мені забути про те, що я жінка. Це надихає, радує і спонукає далі жити.

— Дітям даєте трішки незалежності?

— Наші діти — дуже слухняні, активні, розумні, працелюбні й талановиті. Люблять малювати, співати. Шкода, що в школі та селі немає гуртків, де можна було б розвивати їхні таланти. Щоденно наші діти живуть за встановленими правилами, чітким графіком. Маємо пральну машину, тож під моїм контролем будь-хто із старших може вкинути брудний одяг і увімкнути її. Дівчатка порядкують на кухні, вчу їх готувати їсти, адже це також у житті рано чи пізно знадобиться. Привчаю дітей бути самостійними, відповідальними, акуратними, бо двоє старших — дев’ятикласники. Найменшенькі навіть знають, що після того, коли погралися іграшками, їх потрібно покласти на місце, а після вулиці взуття виставити на поличку... І це, я вважаю, правильно, бо змалечку привчає до порядку і дисциплінує.

А ще я часто допомагаю дітям вчити уроки. Тому допізна з ними засиджуюсь за книжками й зошитами. Чоловік жартома каже, що я — сімейний міністр освіти, економіки й охорони здоров’я...

— Відпочиваєте родиною разом?

— Як же можна після важкої й виснажливої праці трішки не розслабитись і не відпочити. Ми маємо автомобіль, друзів у столиці, куди часто їздимо з дітьми трішки порелаксувати. Мріємо також відвідати визначні місця нашої країни, але поки що це залишається у планах.

...Тільки у гармонії, любові та взаємоповазі можливий лад у рідній хаті, селі, країні. Саме цього правила дотримуються у родині Костенків і дбають про свій добробут разом. Хотілося б, щоб позитивний досвід і традиції цієї родини взяли на замітку й у інших сім’ях. Адже народна мудрість твердить: «Без сім’ї немає щастя на землі».

Житомирська область.