Олена Пчілка з дочкою Лесею (Українкою).

Фото з архіву (зроблено 1898 року в Криму).

Олена Пчілка (Ольга Драгоманова-Косач).

Слава України

У свій 162-й день народження Олена Пчілка (Ольга Драгоманова-Косач), українська письменниця, етнографиня і фольклористка, видавчиня, редакторка та громадська діячка, повернулась у бронзі та граніті до Луцька (на знімку), столиці її улюбленої Волині, щоб зупинитись у затінку дерев на невеликій площі біля Волинської обласної універсальної наукової бібліотеки, яка носить її ім’я.

Фото Максима СОЛОНЕНКА.

Зірка народжувала зорі

Майбутня Олена Пчілка, Ольга Драгоманова, народилася 29 червня 1849 року в Гадячі на Полтавщині. Її батько, дрібний поміщик Петро Драгоманов, служив юристом при військовому міністерстві. Мав літературний хист — писав оповідання та вірші російською мовою, виховував у гуманістичному дусі своїх дітей. Михайло Петрович Драгоманов, старший брат Ольги, став відомим вченим, громадським діячем.

1866-го Ольга закінчила зразковий пансіон шляхетних дівчат Нельговської у Києві, де здобула ґрунтовні знання з літератури, опанувала німецьку та французьку мови. Ідеї, якими жила в той час громадськість Києва, захоплювали брата і сестру Драгоманових. Серед знайомих Михайла був і Петро Косач, який згодом став чоловіком Ольги, батьком Лесі Українки, її братів і сестер. Вони взяли шлюб 22 липня 1868 року в Хресто-Воздвиженській церкві села Пирогова Київського повіту. Через кілька днів подружжя виїхало до Новограда-Волинського (Звягеля), де після закінчення університету П. Косач одержав посаду голови з’їзду мирових посередників.

У 1870-х творча зоря Олени Пчілки тільки ще сходила над її життєвим горизонтом. 1875 року у співавторстві з Михайлом Драгомановим зроблено дослідження «Русские литературные общества в Галиции». 1876-го за підписом «О. П. Косачева» виходить друком грунтовна праця «Украинский народный орнамент. Вышивки, ткани, писанки». Планувала в Луцьку видати волинський збірник, написаний самими волинянами. Цей задум тоді не здійснився через брак коштів.

Зі спогадів дочки Ізидори Косач-Борисової: «Олена Пчілка сама кохалася в українському фольклорі, і в родиному житті її родини все насичене ним. Це замилування в українському народному мистецтві (піснею, орнаментом, різними українськими народними виробами, звичаями та ін.) перейшло від матері й до родин її дітей».

Її вулики

— Олена Пчілка — псевдонім, що мама придбала собі, як була ще зовсім молода, — свідчить Ізидора Косач-Борисова. — Тоді молоде подружжя (наші батьки) жили в Звягелі на Волині, там часом Ольгу звуть Олена, а що мама дуже захоплювалася збиранням етнографічного матеріалу (вишиванки, тканини), то батько наш казав, що вона як тая пчілка працює. Та й усе життя мама любила пчіл — ці комахи подобалися їй як символ невсипущої праці для загалу. Мама, де жила довгий час, то завжди заводила пасіку, хоча б 3—4 вулики, то не задля якоїсь там вигоди, просто їй подобалось спостерігати тую доцільну метушню комашок і сам буколічний вигляд вуликів.

Майже п’ятдесят літ трудилася Олена Пчілка на ниві української культури.

А крім того — двоє синів і чотири доньки, люди красиві, розумні, талановиті, пішли в широкий світ із Косачівського дому. «В дітей мені хотілося перелити свою душу й думки, — і з певністю можу сказати, що мені це вдалося. Не знаю, чи стали б Леся й Михайло українськими літераторами, коли б не я? Може б стали, але хутчій, що ні (...). Власне я завше окружала дітей такими обставинами, щоб українська мова була їм найближчою, — щоб вони змалку пізнавали її якнайбільше. Життя зо мною та посеред волинського люду сприяло тому», — писала Олена Пчілка.

Із 1907 року Олена Пчілка — редактор і видавець журналу «Рідний край». Тут друкувались Леся Українка, Агатангел Кримський, Олександр Олесь, Надія Кибальчич, Степан Васильченко, Грицько Григоренко. Тут дебютували Павло Тичина і Максим Рильський.

Із 1908-го виходив додаток до «Рідного краю» — журнал для дітей «Молода Україна».

Для власних дітей вона була другом, порадником, суддею. «Мати — ні, це занадто велика фігура, занадто складна, занадто значна її доля і її місце в житті не лише всіх нас, особливо ж Лесі, а й в цілому українському житті (...) розумніших за неї людей я знала мало, а, може, й зовсім не знала», — свідчила дочка Ольга Косач-Кривинюк.

1924-го Олену Пчілку запрошують на роботу в Академію наук УРСР, а через рік її обрано членом-кореспондентом академії. Коли почалися сталінські репресії проти української інтелігенції, Ольга Петрівна також зазнала переслідувань. І лише смерть врятувала її від Соловецьких таборів.

Наталія ПУШКАР,

головний хранитель Волинського краєзнавчого музею.