Василь Чернець: «У нас народжується величезна кількість талантів!»

Музика у віртуозному виконанні студентів Інституту сучасного мистецтва НАКККіМ задавала тон дискусії під час наукової конференції «Музеї та реставрація».

«У нас народжується величезна кількість талантів! Спрацьовує потенціал генетичного коду нації...»

Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв впродовж 2008-2018 років посідала перше місце в рейтингу ЮНЕСКО серед мистецьких закладів вищої освіти України. Щороку тут набирають майже 500 першокурсників — 270 майбутніх бакалаврів та 230 магістрів. Нині в абітурієнтів гаряча пора — триває вступна кампанія. Кого хочуть бачити у своїх аудиторіях викладачі та хто вже отримав дипломи цього мистецького вишу, в інтерв’ю «Голосу України» розповів ректор НАКККіМ, доктор філософії, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, почесний академік Національної академії мистецтв України Василь Чернець (на знімку).

— Академія готує фахівців за десятьма спеціальностями — від ландшафтних дизайнерів до культурологів, — зазначає наш співрозмовник. — Зокрема, за державний кошт у нашому Інституті сучасного мистецтва навчаються майбутні вокалісти, хореографи, актори, режисери та звукорежисери. Майже 30 відсотків абітурієнтів, які приходять вчитися до академії, це — лауреати всеукраїнських і міжнародних конкурсів. Крім того, в нас здобувають освіту діти простих, незаможних діячів культури. Для обдарованих та малозабезпечених студентів, які не потраплять на бюджет, в НАКККіМ передбачено систему пільг.

— Де потім можна зустріти випускників академії?

— Наші вихованці працювали і працюють у Верховній Раді, в адміністрації Президента, в інших державних і недержавних структурах. Асоціацію випускників НАКККіМ очолює держсекретар Міністерства культури Ростислав Карандєєв. Серед випускників є багато відомих імен. У холі НАКККіМ є фотогалерея, де на знімках ви побачите відомих музикантів, естрадних та оперних співаків і навіть представників індустрії моди. Це дует «Алібі» сестер Завальських, народна артистка України Таїсія Повалій, співачки Альона Вінницька та Ольга Цибульська, український музикант і композитор Едуард Приступа...

Відомий наш випускник дизайнер Сергій Єрмаков співпрацював з Мадонною, створював для неї сценічні костюми. Закінчили академію талановитий художник, директор Музею українського живопису Сергій Бурбело, голова Національної спілки фотохудожників України Едуард Странадко, генеральний директор ДП «Криворізький державний цирк» Ігор Хлібосолов. До речі, Микита Будаш — музикант з усім відомого гурту Kazka — теж має диплом НАКККіМ.

— Нині талановита молодь активно виїжджає за кордон...

— Рятує те, що креативної молоді у нас щороку стає дедалі більше. В Україні народжується величезна кількість талановитих дітей! Це така захисна реакція національного організму — спрацьовує потенціал генетичного коду нації, який не дозволяє нам загинути в часи війни і кризи!

Я збираю дані про перемоги українських школярів, студентів, учнів коледжів на світових, європейських олімпіадах та конкурсах. Так от, за останні п’ять років — за всіма фундаментальними науками (фізика, хімія, математика), а також в IT-технологіях перші місця завжди займали наші діти. Я вже не кажу про балетні і вокальні конкурси. Цього року група українських студентів посіла перше місце в серйозному світовому конкурсі серед команд білих хакерів. Це свідчення того, що наша освіта — і технічна, і мистецька — перебуває на високому рівні. Попри те, що, наприклад, на науку (зокрема, й університетську) в Україні виділяють ганебно мізерну суму — 0,2 відсотка ВВП.

НАКККіМ кілька років тому виграла грант програми Європейського Союзу «Еразмус+» на розробку концепції модернізації європейської мистецької освіти. Наша професура їздила вивчати досвід закордонних консерваторій і мистецьких шкіл, порівнювати з українським. Зрештою напрацювали ту концепцію. Приїхали європейські фахівці приймати документ і заявили: українці, у вас найкраща мистецька освіта, бережіть її і не руйнуйте!

— Чи є у вас побажання на адресу Міністерства освіти?

— Треба давати більше самостійності навчальним закладам у всіх сферах їхньої діяльності.

Між іншим, наша академія останні 10 років займала перші місця в рейтингу мистецьких вишів України, визначеному ЮНЕСКО. Цього року посіла друге місце — після консерваторії. Незабаром, у 2020-му, академія відзначатиме 50-літній ювілей. За роки свого існування НАКККіМ підготувала більш як 10 тисяч бакалаврів, спеціалістів та магістрів, а підвищення кваліфікації в нас пройшли понад 150 тисяч фахівців! В академії навчається майже 100 аспірантів і докторантів. Ми займаємося культурологічними дослідженнями, випускаємо вісім фахових наукових журналів (таких як «Міжнародний вісник: культурологія, філологія, музикознавство», альманах «Культура і сучасність» тощо), а «Вісник НАКККіМ» зареєстрований у міжнародній наукометричній базі Web of Science. Нам можна довіряти.

Зараз немає занадто жорстких вступних конкурсів, бо чимало молоді виїжджає на навчання за кордон. Не в останню чергу через нашу сувору систему зовнішнього незалежного оцінювання. От я категорично проти запровадження ЗНО з англійської мови у мистецьких вишах на етапі вступу до магістратури. Це остаточно доб’є нашу мистецьку освіту! Талановиті діти будуть позбавлені шансу навчатися в магістратурі за державний кошт. Людина може прекрасно знати іноземну мову, але не мати голосу, слуху і таланту! Наші видатні співаки, такі як Анатолій Солов’яненко чи Дмитро Гнатюк, не знали англійської мови, але їх знав увесь англомовний світ!

— Академія створювалася в 70-ті роки як Інститут підвищення кваліфікації працівників культури. Відтоді світ дуже змінився. Вочевидь, система «перепідготовки кадрів» теж потребує нових підходів...

— Проблема справді є. У нас діє система, створена за радянських часів — раз на п’ять років на кілька днів до академії приїжджають працівники культури для підвищення кваліфікації. Програма в них цікава, але увесь курс обмежується 75 годинами. Фактично це лекції і зустрічі з відомими працівниками галузі. Для деяких категорій — таких як реставратори — передбачено 140-годинну програму. Працівників галузі у нас десь 180 тисяч, а ми можемо прийняти максимум п’ять тисяч в рік. Середньостатистичному бібліотекарю чи музейнику доведеться чекати своєї черги років 30—40. — Фактично підвищення кваліфікації забезпечує лише Центр неперервної культурно-мистецької освіти

НАКККіМ і два наші філіали у Рівному та Чернігові. Необхідно створити базові центри на місцях. Раніше в нас збирали лише керівні кадри — директорів бібліотек, музеїв, театрів та їхніх заступників, начальників відділів культури. Тоді працювали обласні курси, де підвищували свою кваліфікацію працівники первинної ланки, але їх ліквідували. Тепер усім варто розширити цю мережу. Однак якщо вони не матимуть методичної, викладацької бази, це перетвориться на профанацію. Нагадаю: підвищення кваліфікації потребують працівники понад 100 спеціальностей. В Україні дуже потужна і розгалужена мережа дитячих музичних шкіл та шкіл мистецтв — їх приблизно тисяча. Педагоги, які там працюють, не мають «варитися у власному соку», їм теж треба підвищувати свій професійний рівень. Колись за радянських часів в Донецькій та Київській консерваторіях були факультети підвищення кваліфікації для музичних педагогів. Тепер цього немає.

— Де дефіцит керівних кадрів культури відчувається найбільше? Чи потерпають від нього сільські клуби, бібліотеки, краєзнавчі музеї?

— Якщо сільський клуб працює добре, то, як правило, керівником у ньому є або наш випускник, або випускник Національного університету культури. Об’єднані територіальні громади ретельно добирають кадри. Але дефіцит фахівців відчувається скрізь, і не тільки в глибинці. Даються взнаки низькі зарплати й відсутність перспектив. Люди, які здобувають мистецьку освіту, охоче йдуть працювати в інші галузі, у бізнес. Залишається з вдячністю згадувати подвиг директорів бібліотек та музеїв, які в 90-ті роки, отримуючи копійчану зарплату, працюючи взимку в неопалюваних приміщеннях, не дозволили розікрасти чи розбазарити зібрані там цінності і артефакти — давні книги, карти, полотна відомих художників.

Нині в Україні велика біда з кадрами в сфері культури і мистецтва. І через тотальну комерціалізацію, і через кричущу некомпетентність. Ми знайшли архівні дані, які свідчать, що в 1952 році в Україні мали мистецьку освіту 32 відсотки працівників галузі. Тоді керівники УРСР написали листа до Москви з проханням допомогти розв’язати кадрову проблему. І за два місяці в Україні було відкрито два інститути культури — Харківський і Київський та шість училищ. Нині у нас лише 28,9 відсотка усіх працівників галузі мають профільну освіту. Але нікого це не хвилює.

— Тим часом дипломовані фахівці не можуть знайти роботу за фахом...

— От нині хорові диригенти не мають роботи, бо хорове мистецтво у нас практично знищене. Колись аматорські співочі колективи були у кожному селі, на кожному заводі. Сьогодні ніхто не хоче фінансувати такі речі. Бізнес, ринкова економіка, всі рахують гроші. Тому Європа заповнена нашими фахівцями. У філармоніях, консерваторіях скрізь наші викладачі, наші виконавці — співаки, музиканти. Незабаром те саме буде в іншій частині світу: китайці просто в полон беруть Національну консерваторію, запрошують співпрацювати (до речі, її ректор Максим Тимошенко — теж наш випускник і наш професор). Колеги з КНР, уявіть собі, готові побудувати у себе точну копію Національної консерваторії імені Чайковського. Аби тільки українські фахівці приїжджали туди викладати. А ми свого не цінуємо.

— У законі про освіту закладено можливість визнання кваліфікацій, здобутих альтернативним шляхом (не через навчання у виші) — під час практичної діяльності, приватних уроків, тренінгів, семінарів, майстер-класів, тобто шляхом неформальної освіти. Чи є така перспектива у мистецькій галузі?

— Гадаю, є. Тоді доведеться створювати при вишах IV рівня акредитації спеціальні кваліфікаційні комісії. Можливо, повернемося до того, що скасували п’ять років тому — до екстернатної форми навчання. Людині, яка 15 років працює в галузі, не треба ще п’ять сидіти на студентській лаві. Вона приходить на кваліфікаційну комісію, має спеціальну програму підготовки, в стислі терміни опановує її, складає іспити й отримує диплом. Але тут треба створити якісь запобіжники, щоб не перетворити виші на супермаркети з продажу документів про вищу освіту.

— На відміну від інших навчальних закладів мистецького спрямування, у вас немає кафедри шоу-бізнесу. Шоу-бізнес і культура — це несумісні речі?

— Як на мене, в Україні шоу-бізнес помер, бо нині він увесь в політиці.

— Це добре чи погано?

— Час покаже. Що стосується освіти, то прочитайте біографії Святослава Вакарчука чи Володимира Зеленського, і ви не побачите там жодного диплома в галузі шоу-бізнесу. Фізика, юридичний факультет, що завгодно, але не шоу-бізнес. Туди ідуть успішні люди, які досягли якихось вершин у мистецтві: вокалісти, музиканти, композитори, актори, сценаристи. Треба готувати серйозних фахівців свого жанру, які колись підуть у шоу-бізнес як виконавці або стануть продюсерами. НАКККіМ, до речі, запровадив років п’ять тому нову для нас спеціальність — продюсування. В Україні продюсерів мало. Викладали у нас такі відомі люди, як Юрій Рогоза і Євген Рибчинський. Але штучно виростити продюсера зі студента, який не має досвіду мистецької діяльності, складно. Тому цей напрям для нас не був вдалим. Я вважаю, що шоу-бізнес народжується на високому виконавському професіоналізмі. Є професіонал, який рано чи пізно створює власну команду і отримує можливість просувати свій продукт. Тому я не бачу потреби в кафедрі шоу-бізнесу. Водночас вважаю за потрібне розвивати кафедри вокалу, сценічної майстерності, хореографії, посилювати творчу складову всіх мистецьких кафедр — залучати відомих і успішних людей, народних артистів, діячів мистецтва, академічних та естрадних виконавців, які можуть дати дітям цю творчу школу.

— Хто нині навчає ваших студентів?

— Навчальний процес забезпечують 265 науково-педагогічних працівників, зокрема, 46 професорів та 82 доценти. Маємо 35 докторів та 102 кандидати наук. Герой України, Шевченківський лауреат Мирослав Вантух очолює кафедру хореографії, кафедру рисунка, живопису та скульптури — народний художник України, професор, академік Національної академії мистецтв України Анатолій Кущ. Кафедрою естрадного виконавства керує народний артист України професор Іво Бобул. У нас викладають відомий композитор лауреат Шевченківської премії Віктор Степурко, народний артист України Фемій Мустафаєв, голова гільдії дизайнерів України Анатолій Жирнов, багато інших відомих фахівців та діячів мистецтва.

Студенти Інституту сучасного мистецтва НАКККіМ разом зі своїм викладачем — відомим співаком, доцентом кафедри естрадного виконавства, заслуженим діячем мистецтв України Миколою Сікорою.

— Серед яких — одразу три колишні міністри культури...

— Я пишаюся тим, що у нас працюють визначна акторка, драматург і політик, перший після проголошення Незалежності міністр культури України Лариса Хоролець та її колеги — музикант Михайло Кулиняк і режисер Василь Вовкун, який нині поєднує викладання з роботою на посаді директора Львівської опери. Пригадую, як 2008 року Василь Володимирович спричинив гучний скандал на засіданні Кабміну, вимагаючи говорити українською від одного з чиновників, який відверто демонстрував свою зневагу до державної мови. Вовкун висловився емоційно, надто різко і потрапив в опалу через свою позицію.

На жаль, ця тема й досі актуальна. У нас на кожному кроці кричать про декомунізацію, а треба вести мову про деколонізацію країни. Я пройшовся Хрещатиком і нарахував лише три вивіски українською мовою. Решта — турецькою, італійською, англійською. Якою завгодно. Ми що, колонія якась? Час довести всім, на сході і на заході, що в нас чудова мова, свої традиції, своя держава і своє мистецтво. Спробуйте утнути таке десь у Франції! Я об’їздив до півсотні країн і ніде не бачив такої зневаги до державної мови, як у нас. Ось що мене хвилює.

Фото надано прес-центром НАКККіМ.