Польова лотерея

Займатися в Україні землеробством нині те саме, що грати в лотерею — можна зірвати джек-пот, а можна без копійки залишитися. На Херсонщині, приміром, сотні власників земель на зрошенні тривалий час робили ставку на вирощування сої. Адже закупівельні ціни на неї стабільно зростали, і дозволяли непогано заробити. Та ось минулого року «крива не вивезла»: пропозиція перевищила попит, і він збалансувався тільки тоді, коли тонна сої подешевшала аж на п’ять тисяч гривень.

Аграрії краю, здавалося б, урок засвоїли, і скоротили посіви цієї важливої культури з 110 до 76 тисяч гектарів. Але земля, як відомо, гуляти не повинна. Тому щось залишили під паром, а інші ділянки засіяли соняшником. Розрахунок той самий: соняшник має непоганий експортний потенціал, тож його завжди можна вигідно продати. І от цьогоріч площі під «сонячною квіткою» у степах Таврії зросли, за інформацією департаменту агропромислового розвитку Херсонської облдержадміністрації, аж на десять тисяч гектарів — з минулорічних 333 до 343 тисяч га. Та, схоже, що надії компенсувати дешеву сою дорогим соняшником для учасників «сільськогосподарської лотереї» знову можуть не справдитися.

Фірми-оператори продовольчого ринку в регіоні взяли на карб, що врожай соняшнику очікується багатий. І завдали удару на випередження: збирати насіння ще навіть не почали, а ціна на нього вже падає. Причому досить помітно.

Все це ринкові ігри...

— Соняшникове насіння у нас почало дешевшати ще торік, і теж якраз перед збиранням врожаю. Спершу за тонну давали 11 тисяч гривень, а тоді ледве за 10 тисяч продав. Цього літа косовиця ще й не починалася, а більше семи-восьми тисяч гривень за тонну ніхто й не пропонує. Причому переробники платять по вісім тисяч, але згодні брати насіння партіями від ста тонн. У мене під соняшником 200 гектарів — десята частина клину, тож мінімум набереться. Але не в кожного фермера та одноосібника, котрі господарюють на невеличких наділах, стільки буде. Тож їм доведеться звертатися до дрібних перекупників. Ті беруть соняшник і партіями по двадцять-тридцять тонн, але платять уже дешевше. І в цьому проблема: якщо врожай на богарі становитиме 12—15 центнерів з гектара, то продавати його доведеться собі на збиток. Якщо ж землі поливні, то з 22—23 центнерами насіння на гектар можна якось викрутитися, — розмірковує власник фермерського господарства «Зоря Херсонщини» (Каховський район), заступник керівника Асоціації фермерів України Леонід Кириченко. — Але геть не зрозуміло, як на ринку формується ціна. Комерсанти пояснюють: мовляв, соняшник — товар експортний, а курс долара знизився, тому й закупівельна ціна впала. Та дозвольте, хлопці: долар подешевшав на якусь гривню-півтори, а соняшник — на третину. Тут щось не в’яжеться. Економічних передумов для такого зниження ціни немає, бо виробничі витрати й податки для селянина тільки зростають. На мою думку, це просто ігри: аграріїв так готують до того, що продажем врожаю багато не заробиш. Продавати ж хоч як, а буде треба, бо гроші на осінню посівну в кредит брати не побіжиш: банки за таку позичку правлять задорого.

Від розбрату виробників виграють перекупники

Власне, селянство Херсонщини від подібних ринкових ігор потерпає не вперше. Адже ще до «гойдалок» із соєю та соняшником те саме відбувалося із овочами. Три роки тому фермери та одноосібники, котрі спеціалізувалися на городництві, кинулися вирощувати моркву, бо ціна була добра. Потім моркви стало багато, і її навіть собі на збиток не можна було реалізувати. Тож замість моркви городи забили цибулею, і з цінами на неї сталося саме те, що з цінами на моркву. Площі під цибулю скоротили, і під кінець року її довелося навіть завозити з Казахстану та Узбекистану, внаслідок чого за кілограм звичайного овочу з «борщового набору» торговці правили по 28—30 гривень. Нині цибулю «реабілітували», вирощувати її знову стали більше, і ціни впали до прийнятного (хоч і не казково дешевого) рівня у 15—20 гривень за кілограм.

Але хтозна, які овочі, фрукти або зернові зненацька подорожчають завтра. Таке цілком можливе, позаяк наші аграрії сьогодні не знають, що сіятимуть завтра — довгострокове планування, як таке, існує лише у великих сільськогосподарських підприємствах. Були б кооперативи, а в кооперативах сховища, де можна притримати продукцію, доки її продавати невигідно, то й цінових стрибків можна уникати. Але чого нема, того нема.

Херсонська область.

Фото автора.