Сьогодні дуже багато батьків прагнуть, аби їхні діти зростали... геніями. От тільки чи здатні вони створити такій дитині належні умови для самореалізації?
Зазвичай тато й мама докладають зусиль, аби чадо якомога раніше навчилося читати. І хоча таке вміння не зробить з дитини генія (навіть талант не розвинеться від уміння читати), проте воно розширить можливості малюка сприймати навколишній світ трішечки раціональніше через самостійні кроки, пов’язані з розумінням прочитаного. Але не факт, що трирічка, навіть знаючи літери, захоче читати книжки. І то нормально!
Отже, батьки задумали навчити дитину читати трохи раніше, аніж у 5—6 років. І не просто навчити, а щоб дитина усвідомлювала прочитане. Що робити?
Перший шлях — створити такі умови, за яких літери стануть частиною життя дитини. Як от лялька Катя, з якою донечка вкладається спати, або улюбленець сина динозавр Гоша. Малюк щоразу чує, як тато й мама називають іграшку, і мимоволі запам’ятовує слова та назви. Він довіряє батькам і, навіть у рік-два, грається всім, чим пропонують дорослі. Тож заведіть удома великі пластикові літери, оберіть будь-яку літеру і почніть із нею гру!
«Літера О прийшла до тебе в гості. Давай потримаємо літеру О на долонці». Кладемо О в ручку дитини й одночасно розповідаємо: «Поклали літеру О на долоньку. Відчуваєш, яка вона тепла (холодна, тверда, міцна... — залежно від ситуації)?»
Для дорослого це казка, а для дитини — реальність. Отак, щодня виконуючи такі вправи, дорослий навчає малюка розпізнавати літеру О. Тільки її.
Як дізнатись, чи дитина запам’ятала О? Можна запропонувати з багатьох літер вибрати саме О: «Сонечко, дай мені, будь-ласка, літеру О. Я занесу її в гості до іншої літери». Якщо дитина вибирає правильно і раз, і два, і три серед літер, іграшок, олівців тощо, то вона запам’ятала.
Повторювати дії варто доти, доки дитя не стане чітко, самостійно, без будь-якої підказки (навіть поглядом!), знаходити потрібне. Так можна вивчити всі літери абетки. Але то може бути тривалий процес. І виконувати вправу дитині варто, лише коли вона в гарному настрої, повністю здорова і коли дорослий нікуди не поспішає. Це важливо. Адже тільки відчуваючи теплоту батьків, дитина спокійно сприймає інформацію, навіть не усвідомлюючи того, що її навчають. Це просто гра! Просто спілкування. Просто запам’ятовування. Таке самісіньке, як би дитятко запам’ятовувало, що ото ложка, то стільчик, а ото чашка. Ми природно навчаємо дитину розмовляти, привчаємо до речей. Так само можна привчити до літер. І вони з незрозумілого світу дорослих переберуться до дитячого, стануть невід’ємною його частиною. Як той ведмедик, якого малюк бере на прогулянку.
Коли дитя вже знатиме кілька літер, із них можна утворювати склади й невеликі слова і теж гратися. До прикладу — слово «дім». Дорослий збирає з літер слово, а малюк називає букви. І так — допоки дитя не усвідомить, що саме означають оті три літери. Або занесли в кімнату кота й запропонували малюку знайти літери, які складають слово «кіт». Складність тільки в тому, щоб дорослий тримав у голові всі літери, які дитина знає.
Поділюсь і другим варіантом, який спрацював у моїй практиці. Допоміг нам «Буквар», виданий у Львові десь у 1991 році. Велика книжка, де вірші записані складами. Ото сідали поруч із сином, якому було трохи більше року, і я йому читала, але тільки до того часу, поки він слухав. Діалог приблизно такий: «Читати?» — «Так». Читаю склади. Але коли у відповідь на «Читати?» син казав «Ні», я замовкала, й ми переключалися на якусь іншу роботу чи гру. І більше до книжки не бралися аж до наступного дня. У 4 роки він спокійно читав і українською, і російською.
Показала два алгоритми, які можуть допомогти дітям до трьох-чотирьох років опанувати літери. Є ще безліч варіантів. На моє глибоке переконання, читання раціональніше навчати вдома в той момент, коли дитина готова до такої роботи, а не тоді, коли малюка привели на заняття разом з іншими дітьми.
Фотоетюд Сергія КОВАЛЬЧУКА.
