Михайло Яковенко — один з небагатьох вчителів, до якого приїздять науковці з різних країн.

Фото автора.

Професор Стенфордського університету; керівниця лабораторії у Швейцарії з титулом кращого фізика-експериментатора Європи, яка проводить досліди з використанням Великого адронного колайдера; докторант Оксфорда — всі вони випускники Вінницької фізико-математичної гімназії № 17. Фізики їх навчав Михайло Яковенко. Під час приїзду додому неодмінно провідують вчителя. Чи до багатьох педагогів у поважному віці навідуються колишні вихованці?

Розповісти про вчителя Михайла Яковенка запропонувала мати одного з його учнів — Оксана Дощин. Просив у неї, лікаря за фахом, контакти сина Артура, щоб поділився враженнями від навчання в докторантурі в Оксфорді.

— Краще напишіть про вчителя, який дав гарні знання не тільки Артуру, — почув у відповідь від пані Оксани. — Михайло Петрович педагог від Бога. Йому вже, мабуть, 80. До таких у гості мало хто приходить. Хіба що близькі родичі. А тут інша ситуація. Артур, як тільки приїжджає, знаходить час піти до вчителя. Знаю з його слів, що так само робить дехто з інших учнів.

Готую прилад для американського хлопчика

Автору публікації трохи не поталанило. За два дні до зустрічі з Михайлом Яковенком у нього гостював В’ячеслав Акерман. Колишній учень нині професор в одному з найбільш рейтингових вишів світу — Стенфордському університеті США. Понад 80 (!) випускників цього навчального закладу є лауреатами Нобелівської премії.

— Слава вчора уже поїхав у Бориспіль, на літак, — розповідає Михайло Петрович. — Якби ж то знати, що моєю скромною персоною зацікавиться журналіст... Я б обов’язково повідомив про свою зустріч з таким учнем.

Гість з Америки приходив до вчителя разом з сином. «Малий у нього такий допитливий! — говорить Михайло Яковенко. — Мабуть, домінують татові ґени. Ім’я у хлопчика подвійне — Борис-Тодоро. Я запам’ятав. Після спілкування з ним захотілося зробити дитині подарунок».

Пан Михайло уже розпочав роботу. На столі лежали окремі деталі. Каже, з них зробить невеликий стенд. На прямокутнику з пластику закріпить сім діодних лампочок. Стільки кольорів — стільки й ламп. Щоб вони засвітилися, треба буде привести в дію невеликий двигун. Робитиметься це вручну. Процес регулювання здійснюватиметься завдяки невеликому реостату. У «ланцюгу» розмістить міліамперметр для контролю.

— Я так зрадів, що матиму можливість передати зроблене в Америку! — каже пан Михайло. — У гості поїде мати В’ячеслава. Попрошу, щоб передала незвичну іграшку для внука. Думаю, хлопчику сподобається.

«Ви —  мій великий друг...»

У вчителя і його колишнього учня Акермана є улюблена тема розмови. Давно дискутують, що важливіше — процес, чи кінцевий результат. Учителю більше до вподоби процес. Йдеться про будь-яку роботу. Каже, під час процесу він постійно вдосконалює найменші деталі, аби отримати гарний результат. Від цього отримує задоволення. Його учень відчував те само, але тепер має іншу думку.

— Я завжди заздрив вашій героїчній відданості улюбленій роботі, вашій любові до процесу творення, саме процесу, а не результату, — пише у листі до Михайла Яковенка професор Акерман. — Мрію так само, як і ви, любити свою справу. Але мені це не дано. Я теж трудоголик. Проте працюю на результат без особливої любові до самого процесу. Взагалі не пригадую, щоб отримував задоволення від процесу роботи, як це було у мене в школі. Любити сам процес — це, мабуть, прекрасно! І це притаманно вчителям 17-ї! Особливо Вам, Михайле Петровичу!

Є в листі ще рядки, які зігрівають душу вчителя. «Ви мій великий друг і товариш. Саме так, Михайле Петровичу, незважаючи на велику різницю у віці. Ви зробили великий внесок у моє становлення як спеціаліста, людини, особистості. І це — незаперечно».

Листа вчитель зберігає у книзі, подарованій ще однією ученицею — Лесею Щуцькою (на знімку).

На ній є дарчий напис: «Найкращому вчителю, якого я тільки зустрічала, від вдячної учениці»

Фізика і... насіння

Леся Щуцька, як і Вячеслав Акерман, випускники Московського фізико-технічного інституту.

— Запам’ятайте мої слова: Леся у майбутньому стане великим ученим, — каже Михайло Яковенко. — Її ім’я уже відоме у світі фізики. Але найбільший успіх у неї ще попереду.

Талановита вінничанка професор Швейцарського технічного інституту у Лозанні удостоєна високої відзнаки Європейського фізичного товариства. Її нагороджено премією молодого фізика-експериментатора. Таку нагороду вручають ученим, віком молодше 35 років. Відзначено її значний внесок в експериментальну діяльність у фізиці елементарних частинок. Дослідження науковець проводить з використанням Великого адронного колайдера. Під час спілкування з журналістом пані Леся більше говорила про вчителя, аніж про себе.

— Неординарна, навіть екстра неординарна особистість, так би я сказала про Михайла Петровича, — говорить пані Леся. — Вчитель надихав нас своїм запалом до фізики. Завжди мав щось таке, щоб у разі необхідності заткнути нас за пояс у хорошому значенні цього слова.

За словами співрозмовниці, він був дуже уважний до учнів. Відчував настрій дитини. Якщо натхнення до навчання згасало, знаходив креативні методи. Не шкодував часу для занять. Принаймні, пані Леся додатково отримувала уроки у вихідні, а також під час канікул. Так само поглиблювали знання згадані Вячеслав Акерман, Артур Дощин.

— Якось улітку мені більше хотілося на річку, ніж сідати до столу розв’язувати задачі, — розповідає пані Леся. — Виручили тоді зернята соняшника. Пакетик мала з собою. Лузала їх, і в такому само темпі йшло розв’язання задач. Яким же було моє здивування, коли перед наступним заняттям учитель сам поклав на стіл пакет з насінням!

Колишня учениця Яковенка стверджує, що таких історій готова розповідати багато.

— Знаєте, що казали вчителі батькам Лесі у молодших класах? — запитує Михайло Петрович. — Що у них дочка не розуміє навіть простих речей, відстає від інших у навчанні.
2003 року Леся Щуцька стала першою у незалежній Україні дівчиною, яка виборола бронзову медаль на Міжнародній олімпіаді з фізики.

«Чи є хтось сильніший від тебе?»

На Артура Дощина, ще одного свого учня, вчитель сердився, хоча з-поміж інших той вирізнявся любов’ю до фізики. Став більше уваги йому приділяти. Згодом з’ясувалося, що Артур додатково займається ще й математикою, вчить англійську. Бере участь у багатьох олімпіадах — від міських до республіканських.

— Артуре, у тебе великі задатки фізика, зосередься на цьому предметі, — так я казав своєму учневі. — Бачив, як він розривається, багато працює, не має часу вгору глянути. Хлопець розумний, цікава творча натура. Ставив перед собою мету — і наполегливо йшов до неї. Навіть тоді, коли визначився, що піде на економіста, все одно приходив до мене на додаткові заняття з фізики. Диплома бакалавра здобув у Києво-Могилянській академії. Далі продовжив навчання у Копенгагені у школі бізнесу.

Його мрією було здобуття освіти у топ-університеті світового рівня. І він добився свого — закінчив Оксфордський університет. Потім докторантуру при цьому ж виші. Нині готується до захисту докторської.

— Якось Артур приїхав додому і зателефонував прямо з вокзалу, — розповідає Михайло Петровичу. — Кажу йому, їдь спочатку до батьків. Потім під час зустрічі запитав його: «Артуре, а там в Англії в університеті, є сильніші від тебе?» Він відповів: «Є, Михайло Петровичу. У Києві у студентів знання слабші, ніж в Оксфорді».

Декілька тез про виховання від Михайла Яковенка:

— З учнями треба бути, як з друзями. Коли я чую слова на кшталт: «Роби, це завуч тобі говорить чи директор каже!» , мені соромно стає за таких керівників. До чого тут посада? З учнем розмовляє людина, її оцінюють не по табличці на дверях кабінету, а по людяності.

— Дуже багато нерозкритих талантів у дітей саме з вини вчителів. Хочеться вчити всіх однаково, але не можна прогледіти талант. Бо то великий гріх для вчителя. З талановитими учнями — індивідуальна робота. Я додатково працював саме з тими, хто більше знав.

— Те, що учень сам знайде, то безцінне. Коли він самостійно, без примусу, заглиблюється в матеріал, то дуже важливо.

— З учнями треба дуже обережно. Ні в якому разі не можна образити. Яким би він не був — не можна. Мене в дитинстві образив учитель. Ця образа залишилася на все життя. Таких вчителів не можна допускати до роботи з дітьми.

Вінниця.

Коментар

Юрій ПАСІХОВ, народний вчитель України, заступник директора Вінницької фізико-математичної гімназії № 17 (на знімку):

— Михайло Яковенко непересічна, скромна особистість. Я особисто запрошував його на роботу у нашу гімназію. Мав честь працювати з ним. Щоправда, не всі його розуміли. Однак це не применшує заслуг Михайла Петровича. Його учениця Леся Щуцька стала першою дівчиною у незалежній України, яка отримала медаль на Міжнародній олімпіаді з фізики. Її наставника Михайла Яковенка удостоїли звання «Заслужений учитель України».

Загалом я нарахував 180 випускників нашої школи, які нині працюють у престижних світових компаніях чи рейтингових вишах по всьому світу.