На знімку: Василь Макар — ще й щирий прихильник газети «Голос України».

На його обійсті — справжня птахофабрика, до якої вже приклеїлося на місцевий манір назвисько «Потята Швегана». Перше слово означає пернаті, бо так верховинською говіркою з діда-прадіда звикли величати птахів, які гніздяться і біля людських осель. А наступне розшифровується як сільська кличка газди. Однофамільців та ще й тезок у селі над Тереблею Василь Йосипович має повно, тож щоб легше розрізнити, хто є хто з Макарів, одних по-вуличному звуть Швеганами, інших — Лисяками, Протьками...

Пасує приватній колекції голубів і папуг називатися і пташиним царством, бо їх — різноманітних, красивих та екзотичних — тут багацько. На дворогосподарство з вольєром уже здавна безперестанку заходять і тутешні допитливі, й далекі гості. Наче в зоопарк!

58-річний верховинець каже, що з раннього дитинства любив займатись гусьми, качками, кроликами. Ще не мав десяти років, коли змудрував пастку з корита на мотузці і зловив голуба з кільцем на лапці. Довго потайки тримав його на горищі. Поштовий «трофей» безтямно зацікавив хлопчину — біологію та зоологію визубрив від «а» до «я».

Поїхав до сестри в Київ і першим ділом закупив кілька найдешевших голубів. Із плином часу їх полку прибуло: нині налічується сила-силенна, аж чотири десятки порід! З-поміж декоративних — чорні, білі та строкаті карликові, різних барв туркоти, а ще — якубіни, павичі, високольотні... Особливо пишається спортивними голубами різних націй — українськими, чеськими, румунськими та іншими.

Дивак-птахівник зізнається, що треба добряче пововтузитися з крилатою «малечею», щоб вивести її у світ, тобто призвичаїти до постійного місця проживання у його гірському селі. Заготовив аж у Львові кільця з тавром «Василь. Колочава» і натягує птахам на кінцівки. Попервах із ящиком голубів виїжджає у ближчі тутешні села — Мерешор або Вільшани, звідки випускає пернатих. Потім поступово збільшує дальність тренувальних перелітних маршрутів, буває, що мандрує у Хуст, Виноградів чи на

Галичину. Одного разу, коли на тривалий час їздив на заробітки до Словаччини й Чехії, потайки перевозив і через кордон, повідомляючи телефоном дружину чи сина про їхнє повернення.

Виявляється, що ці пернаті спроможні долати за годину до 90 кілометрів! 

А ще втіху душі додають папуги. Цих птахів тропічного походження, що варті наслідувати людську мову, тримає понад півтисячі (46 видів)! Очі важко відірвати від їхнього яскравого різноколірного пір’я. Виникає закономірне запитання до колекціонера: як вдалося зібрати таке пташине «сузір’я»? Відповідає відверто, що не шкодує грошей на закупівлю. За рідкісний екземпляр готовий віддати навіть свій місячний заробіток. Фанатизм, що не кажи, бере гору. До всього ще необхідно розщедритися коштом на харчі: у щоденному раціоні його крилатих підопічних є ячмінь, гречка, просо, пшениця та інші злакові. 

Дружина Оксана попервах косо позирала на вподобання чоловіка, а тепер за його відсутності надійно доглядає за співмешканцями на подвір’ї. Як каже Макар, мінімум дві години з дня в день треба викроїти на турботу за птахами. Безмежно радіє, що й онуків, як магнітом, тягне до них — залюбки стежать за поведінкою крилатих і намагаються з ними говорити.

Інколи в Колочаві до обійстя Василя Макара просто черги стоять туристів із різних країв України і навіть із-за кордону. Коли ми розмовляли з цим говірким чоловіком, то ще дві родини киян із дітьми слухали його захоплюючу оповідь. А за якихось півсотні метрів вдивлялися у джі-пі-ес у смартфонах чеські мандрівники-велосипедисти...

Фото Василя НИТКИ.

Міжгірський район
Закарпатської області.