На знімку: Ірина Нісіна не приховувала емоцій під час зустрічі із земляками (праворуч від неї Михайло Каменюк, ліворуч — Вадим Вітковський).
Фото автора.
Видання цієї книжки профінансував депутат Вінницької облради Павло Каленич. Вінничани випадково дізналися про творчість колишньої землячки, Ірини Нісіної, твори якої виходять в Австралії, Америці, Ізраїлі... Нарешті перша книжка побачила світ і у Вінниці.
— Розпорошили свої таланти по світу, тепер збираємо по крихтах, — розповів для «Голосу України» вінницький письменник, заступник директора видавничого дому «Моя Вінниччина» Михайло Каменюк. — Так сталося і з нашою землячкою Іриною Нісіною. Вона живе в Австралії. Її друкують у багатьох країнах, а ми...
Якось Михайлу Каменюку зателефонувала з ізраїльської Хайфи подруга дитинства Нісіної Зінаїда Тобіяш. Запитала:
— Ви не знаєте Нісіної? Надішлю вам рукопис її останньої книжки. Там від першого до останнього рядка — про Вінницю. З такою любов’ю описано кожен куточок міста.
Пані Тобіяш додала, що Нісіна планує навідатися в рідне місто, де не була вже чверть століття.
Електронний варіант «Пальто мадам Гройсман...» Каменюк читав, не відриваючись, доки на перегорнув останню сторінку. Каже, відкрив для себе ще один талант.
— Вирішили зробити сюрприз для землячки, надрукувати книжку до її приїзду. Разом із головою обласної письменницької організації Вадимом Вітковським звернулися до керівника агрофірми «Ольгопіль» Павла Каленича. Просили профінансувати хоча б сигнальний примірник. Меценат дав кошти на 40. Загалом плануємо видати 300 примірників.
Презентація відбувалася в залі обласної наукової бібліотеки імені Тімірязєва.
— Розчарую вас, головна героїня не мама Володимира Гройсмана, — сказала на презентації письменниця. — Хоча з нею я була знайома, колись разом працювали у 29-й школі. Роботу над книжкою почала ще тоді, коли Володимир Борисович не був міським головою.
Колоритний образ мадам Гройсман авторка «списала» з іншої мами — свого однокласника.
«Пальто мадам Гройсман...» розкупили вмить. До початку презентації не залишилося жодного примірника. Видавничий дім «Моя Вінниччина» планує надалі надрукувати твір накладом у 300 примірників. До речі, виручені кошти авторка передала на лікування бійців у шпиталь.
Нісіна прибула до Вінниці разом зі своїм чоловіком Михайлом. Вони багато ходили по місту. Вчитувалися у нові назви вулиць. Зупинялися біля 17-ї школи, яку у 1975 році закінчила Ірина. Четверо її однокласників прийшли на презентацію. У залі був один із їхніх учителів — Дмитро Власов. Викладав у них фізику. Щоб нагадати про школу, Ірина привезла випускну фотографію.
— Іро, я досі пам’ятаю твій вірш, — каже тезка письменниці Ірина Бахталовська.
Обидві усміхаються і починають разом голосно декламувати веселі рядки.
Чоловік Ірини, пан Михайло, їздив подивитися на своє колишнє підприємство — хімзавод. Каже, таких руїн йому давно не доводилося бачити!
— Мені дуже цікаво пізнавати місто, але воно вже інше, — зізнається гостя. — Мобільне, європейське. Тут чимало молоді. Це подобається. Люди стали ввічливіші. На вулицях набагато чистіше, ніж було раніше. Ще трохи — і ні в кого не буде сумнівів, що Україна — це Європа. Поки що є питання з візою. Отримати її для поїздки у рідну державу було непросто. До будь-якої країни можна поїхати без проблем, а в Україну...
Отримати візу також допомогли земляки. 23 години провели в небі Ірина та Михайло, щоб побачити рідну Вінницю.
Керівник департаменту Вінницької облдержадміністрації Світлана Василюк вручила гості у подарунок два ілюстровані альбоми про Вінниччину. Письменниця ж передала бібліотеці одну зі своїх книжок, виданих у Чикаго.
В Ірини дві освіти. Закінчила Казанський інститут культури і Вінницький педагогічний.
В Австралії вчителює і багато пише. Нісіна входить до складу міжнародної спілки письменників «Новий сучасник».
Вінниця.
