На знімку: панахиду за загиблими воїнами Війська Польського здійснюють ксьондзи Луцької дієцезії римсько-католицької церкви Олександр Гамалійчук, Роман Бурник, Юрій Погнерибка (зліва направо).

Фото автора.

Це один з кількох кривавих епізодів так званої «золотої осені», коли Червона армія перейшла кордон на Збручі, аби «подати руку допомоги братам із Західної України та Західної Білорусі».

21 вересня 1939 року, коли православні християни Борович відзначали храмове свято Різдва Пресвятої Богородиці, в село прибули підрозділи 3-го полку і окремі підрозділи полку «Осовець» Корпусу охорони прикордоння, інші групи польських жовнежів та кінні валки біженців, які відступали від східного кордону Другої Речі Посполитої. У селі тим часом чекали приходу Червоної армії, яка за інформацією, отриманою з радіо, вже була в Луцьку і західніше від нього — в містечку Рожище. Аби належно зустріти довгоочікуваних визволителів, спорудили арку, прикрасивши її сосновим гіллям. За чутками, водночас знали, що в сусідньому селі Копилля, до якого кілька кілометрів, ночували польські жовніри, які днем раніше мали сутичку з місцевою самообороною в містечку Колки. Тож також організували місцеву самооборону, кожен член якої мав зброю. Із заходу тим часом радянські війська вже увійшли в сусіднє з Боровичами село Навіз. Безліч озброєних і наелектризованих критичними обставинами людей — це завжди небезпечно.

Щоб уникнути кривавої сутички, з боку села Навіз у Боровичі на легкому танку з білим прапором вирушив комісар розвідбатальйону 87-ї стрілецької дивізії Овсій Аронович Койшман з пропозицією до відступаючих польських військ без бою здатися радянським військам. Йшло вже до того, але з боку клуні, що на околиці Борович, пролунала кулеметна черга. Як наслідок, виникла сутичка, в якій загинув парламентар і екіпаж танка, на якому він прибув, а також понад двадцять місцевих жителів. Згодом було знищено ще два танки і бронемашини. Зав’язався жорстокий бій, який тривав до ранку 22 вересня. Втрати з обох сторін були великими. За даними радянського командування, у 87-й стрілецькій дивізії загинуло 99 і було поранено 137 воїнів, польська сторона втратила убитими і пораненими 260 осіб.

У суботу, 21 вересня, у 80-ту річницю згаданого бою на одній із могил на околиці села Навіз, де поховані воїни Війська Польського, відбулася панахида. Її здійснили ксьондз-канонік, канцлер Луцької дієцезії римсько-католицької церкви Роман Бурник. Ксьондз Олександр Гамалійчук — настоятель римсько-католицьких храмів у селищі Торчин і селі Затурці та настоятель Свято-Троїцького римсько-католицького храму селища Олика Юрій Погнерибка. Поминальну службу відправив також настоятель Свято-Успенського храму Православної церкви України отець Анатолій Остапчук. Спогадами про події тієї вже далекої доби поділилася 90-річна місцева мешканка Надія Будчик. На панахиду прибули жителі села Навіз, а також почесні краєзнавці України Геннадій Гулько та Микола Якименко, які свого часу дослідили обставини цієї трагедії. Квіти на могилу поклала також віце-консул Генерального консульства Республіки Польща в Луцьку Анета Ксель.

Лампадки були запалені і на двох інших могилах, де поховані воїни Війська Польського. До речі, поле Острівки, де відбувся бій, за вісімдесят років розорювалося лише один раз за наказом тодішнього першого секретаря обкому Компартії України Леоніда Палажченка. Місцеві механізатори відмовляються тривожити цей 24-гектарний шмат землі, де пролилося стільки крові і де й досі знаходять сліди тієї битви.

Відвідали учасники заходу і могилу воїнів 87-ї стрілецької дивізії в селі Сокіл. На жаль, всі поховані в ній воїни, окрім комісара Овсія Койшмана, залишилися невідомими. Так само, як жовнежі Війська Польського. Тож дослідникам слід ще багато попрацювати, щоб відкрити імена хоч декого з них.

Насамкінець хочемо назвати людину, якій маємо бути вдячні за те, що могили доглядаються, що зберігається пам’ять загиблих 80 років тому воїнів двох армій. Це колишній керівник місцевого колективного господарства, а нині — голова жіночої ради села Навіз Людмила Клімішина, саме очолювана нею організація і доглядає багато років за могилами польських воїнів.