Полковник запасу Василь КАСЬЯН (на знімку) служив у Повітряних силах України. Після виходу в запас створив військово-патріотичний клуб «Свій». Його колишні побратими — офіцери запасу, які входять до цієї громадської організації — проводять заходи з учнями у школах, молоддю. Несподівано для себе Володимир Касьян захопився ще одним заняттям — шукає у навколишніх лісах незвичної форми повалені дерева і виготовляє з них оригінальні вироби. Виставка його робіт могла б стати окрасою будь-якого свята. 

Світильники різних форм і розмірів, годинники, підсвічники, підставки під вазони, зображення тварин, риб... Усі ці вироби, майстерно виготовлені руками офіцера, припадають пилюкою в гаражі. Частину з них забрав у квартиру. Загалом у нього понад 90 робіт. Виготовляв їх упродовж двох років.

— Таку красу варто б показувати на виставках, — кажу співрозмовнику. — Наприклад, на День міста, щоб люди побачили.

— Мені соромно, — каже Василь Касьян. — Не хочеться почути від побратимів, мовляв, оце полковник знайшов чим зайнятися!

Підсвічник із яблуні — подарунок дружині

Свій найперший виріб виготовив із яблуневої гілляки, знайденої після розчищення саду, і подарував дружині. Після того зробив ще десятки робіт. Та підсвічник із яблуні дружині подобається найбільше.

Деревину використовує переважно твердих або напівтвердих видів: дуб, ясен, грушу, акацію, липу, черешню, глід, яблуню, граб. Найважче піддаються обробці ясен та в’яз. Для роботи бере тільки сухе гілля чи стовбури дерев.

Природа часто так формує дерева, що багато з них мають схожість, наприклад, із живими істотами, іноді проглядають навіть риси людей. «Треба тільки вміти розгледіти, на що схожа та чи інша частина дерева, — каже Касьян. — Фантазія — це те, що потрібно навіть більше, ніж уміння обробляти деревину».

Вічні, як сам час!

На стелажах багато годинників. Основа кожного з них — дерево. Переважно — дуб.

Пан Василь вважає, що плоска деревина найбільше підходить саме для них. До чогось іншого її не пристосуєш, а для циферблата підходить. Майже всі годинники — з дуба. Вічні, як сам час!

Звичайно, оброблені різними матеріалами, покриті лаком. Цифри або позначки замість них робив з різних матеріалів. У них вмонтовано годинниковий механізм: вставляєш батарейку — і стрілки ходять по колу.

У гаражі, де розмовляємо з майстром, висить світильник у формі крил орла. Теж із дуба, тільки обладнаний механізмом із електронікою. Світло вмикається і регулюється за допомогою пульта.

Інший світильник нагадує голову свині. «Теж із дуба. Рідкісна знахідка! — уточнює Касьян. — Вуха — копія свинячих. Залишилося тільки обробити, полакувати, вставити світло».

Це — корінь глоду. Трохи схожий на оленя чи лося. Роги, ніс, очі. Коли майстер вставив усередину лампочку — отримав несподіваний ефект: очі засвітилися...

Ще один світильник із дуба, що росте на узбіччі траси на Хмельницький, нагадує зажуреного чоловічка. Як стверджує співрозмовник, дуб старий, його периметр 5,25 метра. Коли робили дорогу, дерево розчищали. Попросив у дорожників обрізки.

«Вік дуба визначив за методикою, описаною в Інтернеті, — розповідає Василь Касьян. — При всіх похибках такому дереву понад 500 років! Цей дуб мав би бути під охороною».

Майстер показує ще один фрагмент кореня дуба. Запитує, на що схожий. Для підказки ставить в одному місці кружальце. Тоді очевидною стає форма риби.

Бере до рук іншу заготовку. Без будь-яких додаткових елементів можна упізнати качку. Над цими виробами працює нині.

Задумів у Касьяна багато. Як і деревини, якою вщерть заповнив приміщення гаража. Він зосередив погляд на якійсь із гілляк. Замислився. Схоже, уже включив фантазію...

Енергетика лісу

Незвичне для офіцера захоплення почалося з мандрівок лісом. Дехто з нас ходить стежками під лісовими шатами, ніби із зажмуреними очима. Крім грибів чи ягід нічого не бачить, нічого не чує. Касьян гриби не збирає. Ліс вабить його красою і спокоєм.

«Що більше навідуюсь у ліс, то більше він до себе манить. Енергетика колосальна! — захоплено каже він. — Без лісу себе вже не уявляю».

У пошуках оригінальних фрагментів дерев обійшов багато навколишніх лісів. Інколи компанію складають дружина або старший син. Щоправда, їх відлякує відстань, яку долає чоловік.

«Не менше 20 кілометрів проходжу за один раз, — розповідає пан Василь. — До лісу йду будь-якої пори року. Набираюся сили від могутніх дубів. Коли зустрічаються такі дерева, притуляюся до них спиною або обіймаю руками. Інколи при цьому читаю молитву...»

Вінниця.

Фото автора.