На знімку: в експозиції виставки — інтер’єр радянської кухні.
У кількох залах здебільшого звичайні ужиткові речі, якими користувалися в добу, за якою, як епохою рівних можливостей і соціальної рівності, все ще тією чи іншою мірою ностальгують, як каже, посилаючись на соціологічні опитування, співкураторка виставкового проєкту, співробітниця Українського інституту національної пам’яті Наталія Іванченко, майже 30 відсотків українців. Якщо зняти рожеві окуляри радянської пропаганди, то відвідувач виставки побачить нужденність і безправність простого народу. Ілюстрацією цієї нужденності є інтер’єр міської кухні, виставленої на огляд. На кухні простенькі меблі, шафка і столик, на якому сіро-біла тарілка з надписом «Общепит», алюмінієва ложка, гранчак, у шафі пляшки з-під горілки, поряд традиційна закуска радянського обивателя — плавлений сирок «Дружба». На газовій плиті стоять старезний важкий емальований чайник і каструлька, до кришки якої, для зручності, припасовано корок. Все як було у 70-ті і 80-ті, і ніяких тобі кухонних комбайнів, тостерів, електрочайників, мікрохвильовок, красивого посуду, якого сьогодні на кожній кухні вже ставить нікуди.
У романтизоване розповідями про дешеве морозиво соціалістичне минуле повертають відвідувача виставки й інші експонати — важкий, з натурального дерева стіл чиновника, що підкреслював його статус і вимагав зверхності над простим прохачем, дефіцит тих часів — джинси американської фірми «Wrangler», бразильська кава, платівка із піснями «Бітлз», що у не такі вже й далекі 80-ті були мрією з мрій радянської молоді і які можна було придбати хіба що у порушення радянських законів, у підворітні у «фарцовщиків» чи у спекулянтів.
Окремі стенди присвячені генеральному секретарю ЦК КПРС Леоніду Брежнєву, епоху якого хтось називає «соціалістичним раєм», а хтось періодом застою і стагнації. Раєм та доба, звичайно, видавалася партфункціонерам і чиновникам, які мали спецпайки і можливість купити без запису у чергу килими, меблі, отримати путівку у найкращий санаторій. Мільйонам рядових членів «суспільства рівних можливостей» навіть, щоб придбати ту простеньку кухню та нехитре начиння треба було добре попрацювати, а для тогочасного сільського мешканця це було з області нездійсненних бажань.
Ситі коліщата системи творили культ особи престарілого генсека, який згорнув усі демократичні перетворення, розпочаті Хрущовим, і тримався за владу, навіть будучи недієздатним політиком. Жертвами його тоталітарної політики стало чимало поетів, письменників, учителів, людей інших професій, яких за любов до України, виступи проти тотальної русифікації і політичних репресій, кидали за ґрати чи вбивали, як композитора Володимира Івасюка чи художницю Аллу Горську.
В окремій залі розташовані портрети й історії дисидентів, які не увірували у «соціалістичний рай» — Василя Стуса, Василя Овсієнка, Івана Світличного, В’ячеслава Чорновола й багатьох інших.
Наталя Іванченко зазначає, що для показу взяли 60—80-ті роки, адже сталінські часи все-таки пов’язують із репресіями і жахіттями, а пізніший період асоціюється з епохою Леоніда Брежнєва.
— Пам’ять про Радянський Союз у головах людей закарбувалася по-різному. Одні пам’ятають ковбасу по 2.20, інші — тюремні ув’язнення, — каже Наталя Іванченко. — На виставці ми намагаємося показати, якою насправді була пропаганда і якою була дійсність. Адже ця пам’ять часто не відповідає фактажеві, не є об’єктивною, але й досі впливає на наше сьогодення і наше майбутнє. Ця виставка є спробою запустити процес внутрішньої декомунізації. Це спроба очистити свідомість людей, звільнити її від тих фальшивих цінностей, які лишилися з радянських часів.
В основу виставки лягла колекція раритетів радянської доби, зібрана працівниками музею історії міста Кам’янського Дніпропетровської області, де й народився Леонід Брежнєв.
Директорка музею Наталя Буланова зазначає, що одним з найбільших міфів тієї доби був міф про соціальну справедливість та рівність.
— Вважається, що за радянської доби для радянської людини були доступні всі цінності. Цей міф так укорінився у свідомість, що подолати його важко. Реально ніхто не задумувався, в якому оточенні тоді існувала «маленька людина». Що це була диктатура, яка чітко характеризується вертикаллю влади.
Представлені раритети спростовують ще один радянський міф про те, що СРСР — «голуб миру». Під час правління Брежнєва в економіці домінував військово-промисловий комплекс, а «мирна» країна учинила у 1968 році окупацію Чехословаччини, розв’язала війну в Афганістані.
Організатори виставки, що проходить за підтримки Українського культурного фонду, зазначають, що вона перш за все спрямована на молодь, яка не жила у 60—80-ті і про «радянський рай» знає з радянських фільмів та спогадів людей, що, може, не так ностальгують за дешевою ковбасою, як за своєю юністю. Мета заходу — привести у дію механізми здорового скепсису щодо нав’язування світоглядних позицій і кліше.
— В умовах російської агресії та інформаційної війни цей проєкт має стати пересторогою проти маніпуляції людською свідомістю та спонукати до критичного мислення, — каже Наталія Буланова.
У рамках заходу вперше в Україні відбулася презентація дослідження професорки Бременського університету Сюзанни Шаттенберг «Леонид Брежнев. Величие и трагедия человека и страны». Для студентів і школярів у музеї передбачена освітня програма, через яку вони зможуть відчути життя «простого радянського школяра» і дізнатися, що могли бачити, читати, яку музику слухали їхні ровесники у радянську добу, а також кураторські екскурсії. Для регіональних музеїв — запланований семінар за участі міжнародних спікерів, адже, як кажуть організатори виставки, чимало музейних закладів, зберігаючи раритети радянської доби, все ще прославляють криваву імперію та її вождів.
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.
