В Україні часто і на всіх рівнях суспільства обговорюється питання виїзду громадян за кордон на заробітки — і легальні, і нелегальні. Називається й кількість таких шукачів кращої долі поза домом: від 3—7 млн осіб і до...

За офіційними даними електронної енциклопедії — Вікіпедії (на 2016 рік), у ФРН мешкають майже 272 тисячі осіб, які становлять «частку українського етносу». Це здебільшого іммігранти, котрі прибули в країну у 1990—2010 роках, та їхні нащадки. Втім, інші джерела називають різну кількість наших співвітчизників, які нині мешкають у Німеччині, — до 500 тисяч, половина з яких зберегла українське громадянство. Проте цифра постійно змінюється. Але у країні є й інші українці, котрі не потрапляють до офіційної статистики...

Із правами й без них

Німеччина — одна з найпопулярніших країн, куди прагнуть потрапити українці — хоч на заробітки, хоч у еміграцію. Приваблює високий рівень життя, гідна заробітна плата, порядок і стабільність, яких бракує на Батьківщині. Хоч тут і непросто знайти пристойну роботу, і так само добре оплачувану, але цілком можливо для тих, хто має на неї дозвіл. Також існує низка програм, зокрема для студентів, котрі завдяки цьому під час канікул отримують місце роботи із соціальним страхуванням, гарантований та гідний заробіток.

Щодо нелегалів, то заходи, які впродовж останніх десяти років запровадив уряд ФРН, значно перекрили можливості для роботи «по-чорному». Тому кількість тих, хто їде працювати в Німеччину без права на неї, значно менша, ніж раніше. Адже реальнішими стали ризики депортації. Та й потенційні роботодавці не так часто зважуються наймати працівників без відповідних дозволів, оскільки величезні штрафи — у разі виявлення нелегалів — перекриють усі вигоди від дешевої праці. Однак відчайдухи з обох боків ще не перевелися. Та й безвізовий режим для українців сприяє охочим ризикувати: якщо людина не «перебрала» кількість відведених законом для подорожі днів, то їй не загрожує буцегарня.

Не раз доводилося перетинатися із земляками — і з нелегальними робітниками, котрі намагаються виживати у цьому цивілізованому і зовні райському світі, без можливості винайняти пристойне житло, соціального пакета, медичного страхування, гарантованого заробітку, і з тими, які прибули до Німеччини з усіма правами та можливостями, переліченими вище.

Досвід важливіший за «папірець»

У ФРН, де вже впродовж чотирьох років хоч і діє програма «синя карта», і досі високий попит на висококваліфікованих фахівців, зокрема у галузях математики, природничих і технічних наук, ІТ-технологій. Завдяки їй значно спрощено в’їзд у країну іноземним фахівцям із вищою освітою. За цей час їх прибуло сюди майже 50 тисяч, чимало — з України.

Один із них — 36-річний киянин Ярослав Тарасенко — вже шість років працює програмістом у Берліні. Він переїхав сюди разом із дружиною і двома дітьми — за «синьою картою». Ярослав розповідає, що всі необхідні дозволи підготувала фірма, яка запросила його на роботу. Єдине, що повинен був зробити, — зібрати документи і прийти з ними до німецького посольства. А за місяць — уже після переїзду до ФРН — мав самотужки забрати «синю карту» у відомстві з питань іноземців.

Шлях до працевлаштування у цій країні у багатьох інших легальних претендентів схожий: зв’язок із посередником через Інтернет, співбесіда телефоном із працедавцем, а після того — ще одне інтерв’ю — уже на фірмі в Німеччині.

Цікаво, що у Ярослава, приміром, немає вищої технічної освіти, лише гуманітарна, але натомість — десятирічний досвід роботи у комп’ютерній галузі. Зазвичай претенденти на «синю карту» мають володіти німецькою на досить високому рівні. Але, як розповів інший ІТ-фахівець, 28-річний Віталій Пушкар з Івано-Франківська, для комп’ютерників щодо мови інші правила: «Німецькою я володів на розмовному рівні. І проблем не було. Але я досі не говорю німецькою, навіть після кількох років перебування тут. Вистачає англійської, адже на роботі послуговуються здебільшого нею».

Більше, ніж гроші

Одна з найголовніших умов для тих, хто знайшов покупця їхніх знань і професійності, — гарантія фірми на роботу із заробітною платою не менш як 49 тисяч 600 євро на рік (до вирахування податків). Для особливо затребуваних фахівців — інженерів, лікарів, програмістів — навіть установлений мінімальний розмір річної плати у 38 тисяч 688 євро.

Віталій Пушкар каже, що з фінансового боку Німеччина для програмістів — не найпривабливіша країна: «Тут не найкраще місце призначення, якщо їдеш за грішми. Але якщо не за грішми, а, скажімо, хочеш мешкати у Європі та жити в державі, де система функціонує краще, ніж в Україні, то Німеччина — цілком привабливий варіант. Моя зарплата вища, ніж середня статистична у Німеччині. Якби я працював у США, то заробляв би вдвічі або й утричі більше. Але все-таки у Німеччині я одержую чи не найважливіше для життя — соціальний захист, заради якого можна миритися з меншим, ніж в інших країнах, заробітком».

Розумним головам скрізь знайдеться застосування

Результати дослідження Інституту німецької економіки в Кельні свідчать, що за останні 10 років у ФРН зросла кількість висококваліфікованих фахівців із вищою освітою — із 7,4 млн до 10,1 млн осіб. Серед них також і ті, що прибули з-за кордону, найбільше з Польщі, Росії, Румунії, Казахстану, України. За цим показником Україна — на п’ятому місці: 2017 року у ФРН мешкала 101 тис. українців з університетською освітою. Щоправда, немає даних про те, чи працюють вони за фахом.

За наявності дозволу на роботу, відповідного досвіду, знань і знання мови такі фахівці можуть працювати практично без обмежень будь-де. Якщо ж їх недостатньо, то шлях до бажаної посади може розтягнутися на роки. Щодо заробітку, то він, зрозуміло, у кожного різний. Якщо казати «в середньому», то в людей без вищої освіти та з невеликим стажем роботи він становить приблизно 36 тис. євро до вирахування податків. У досвідченого професіонала зарплата може сягати 80 тис. При цьому «чистими» працівники отримають лише 60% від заробленого, оскільки податки та інші відрахування у Німеччині дуже великі.

При цьому слід враховувати високі ціни на оренду житла: хоч у різних містах та інших населених пунктах вони різні, але пожирають значну частку зарплати. Приміром, у Берліні та інших великих містах, за квартиру 60 м кв. доведеться викласти від 800 євро, залежно від району, якості житла, інфраструктури і транспортних можливостей. Якщо додати сюди інші обов’язкові витрати, приміром, медичне страхування — від 200 євро на місяць, проїзд у громадському транспорті, де вартість місячного проїзного становить 100 євро, комунальні послуги: опалення, електроенергія, водопостачання, користування Інтернетом і телевізійною мережею — від 600 євро на місяць, харчування, ведення домашнього господарства та ін., то грошей на розваги, поїздки, відпочинок залишається не так уже й багато.

Чи важко влаштуватися на легальну роботу у Німеччині? Це залежить від професії та її важливості у цій країні. Є галузі, де українські фахівці — нарозхват: науковці в прикладних галузях, так само і досвідчені інженери, лікарі, медсестри. Таких професій багато, але претендент на робоче місце має переконати роботодавця у власному винятковому або особливому вмінні цю роботу виконувати. Проте, навіть незважаючи на нещодавню лібералізацію законів із працевлаштування, німецький ринок праці й досі залишається важкодоступним для претендентів із-за меж ЄС. Значною мірою також і через недостатнє володіння німецькою мовою.

Але приїхавши до Німеччини лише на термін роботи, українці здебільшого залишаються або мають намір залишитися тут назавжди. Вони досить швидко, хоч і непросто, пристосовуються до своєрідного для них німецького менталітету і цінують переваги, які надає їм соціальна система цієї країни.

Сезонники

Чи не найпоширеніший нині варіант заробітку за кордоном нелегально, крім роботи на будовах, у приватних господарствах, догляду за немічними, — сезонні роботи. Людей винаймають для збирання спаржі, полуниць, черешень чи городини, коли робочий день практично ненормований і триває від світання до заходу сонця. Адже свіжа спаржа, ягоди, городина мають бути доставлені в магазини вже до їхнього відкриття. На таку роботу зголошуються студенти, для яких існують навіть спеціальні програми. Цього року їх на сезонних роботах працювало 10 тисяч осіб. Але вони — не основний контингент на таких заробітках: тут зустрінете дипломованих інженерів, учителів, медичних працівників. Роботодавці часто не дуже додивляються, чи є у них дозволи на роботу. Плата за неї становить понад 1 тис. євро на місяць або й більше. Але з неї вирахують також плату за житло, яке здебільшого належить роботодавцеві і є гуртожитком із кімнатами на кількох осіб. Також треба харчуватися, платити за інші потреби.

Це у разі, якщо пощастить — і на організатора такого «туру», і на роботодавця. Але, і за повідомленнями німецьких ЗМІ, і з розповідей самих постраждалих чи очевидців далеко не виняток, коли аферисти наживаються на довірливих українцях, пропонуючи «золоті гори», а насправді цинічно їх обдурюючи. Притягнути таких до відповідальності практично неможливо: вони зникають з горизонту, щойно отримавши чималі гроші за «послугу».

Не так давно у німецьких ЗМІ обговорювалася історія української 19-річної студентки аграрного коледжу з Таращі Київської області Даніель Лохвенко, котра у рамках студентської програми під час канікул цілком легально працювала на збиранні полуниць в одному із сільськогосподарських підприємств. «Мій випадок пов’язаний із сучасною формою трудового рабства, — каже вона. — А саме з експлуатацією найманої праці, яка стала можливою через використання уразливого стану іноземців. Мене повністю обдурили, бо в угоді йдеться, що я маю працювати шість годин, за кожну отримувати 9,19 євро. Але насправді з’ясувалось, що потрібно працювати без вихідних, по 14 годин на день, а заплатили мені по 60 центів за кілограм зібраних полуниць. Тож про обіцяні 1500 євро заробітку не йдеться».

Особливо несолодко доводиться тим, хто прибув до країни, скориставшись безвізом — начебто туристом, а насправді з метою влаштування на роботу на три місяці, відведені законом для подорожі. Ці стають повністю залежними від «доброї волі» роботодавця. Дуже швидко нелегальні заробітчани переконуються, що обіцяні їм чимала плата, чудові умови праці — лише замануха, щоб затягнути дешеву робочу силу на підприємство чи в господарство.

І звати тебе ніяк...

Ще пощастить, коли таким заплатять бодай частку від обіцяного. У разі невдоволення нелегальним заробітчанам дуже швидко дають зрозуміти, що вони — ніхто, звати їх ніяк, і подітися їм немає куди. Або ще й із перспективою здати в поліцію. Але навіть у таких випадках наші земляки намагаються заробити копійчину, щоб з нею повернутися додому, економлячи на кожному кроці. Вони винаймають кімнату одну на кільканадцять душ, де й спати часом доводиться позмінно. Також заощадити можна на харчуванні, якщо завітати на обід до кухонь, де підгодовують малозабезпечених і мігрантів, або ж змінити вбрання у пунктах для безхатьків чи бідняків. Про будь-який соціальний захист у такому разі взагалі не йдеться. І не дай Боже серйозно захворіти...

Особливо дістається жінкам, котрі працюють нелегально. Хоч деякі роботодавці і ставляться до таких робітниць лояльно, але це швидше виняток, ніж правило. Скажімо, одна з них — 20-річна харків’янка Анна, котра вирішила не заробляти у такий спосіб, поділилася, що зазвичай жінки, крім іншої дискримінації, потерпають від сексуальних домагань. Сприяють цьому й німецькі ЗМІ, котрі систематично розповідають про українок-повій, створюючи думку про легкодоступність українських жінок.

У Німеччині проституція легалізована, тому вздовж багатьох доріг встановлені так звані вагончики кохання, де й «працює» чимало українок. Тому відбиватися від німецьких кавалерів, — каже Анна, — до того ж якщо від них залежить твій заробіток, пояснюючи, що ти приїхала не для «того», вкрай важко, а часто й неможливо. Саме через нелегальну роботу, бо хіба в такому разі можна поскаржитися будь-куди?

Зовсім недавній випадок: цього літа в Берліні 64-річний німець буквально зарізав 25-літню українську заробітчанку Наталію Михайлюк, яка винаймала у нього кімнату за «бартером»: була і доглядальницею, і прибиральницею. Її паспорт він «тимчасово» забрав — про всяк випадок. Також вона відпрацьовувала на різних роботах в інших людей. Коли ж вирішила повернутися додому, де в неї залишалася дев’ятирічна дочка, власникові квартири це не сподобалося, виникла суперечка, і чоловік пустив у хід ножа. Це — не поодинокий випадок, коли над українцями чинять наругу, про що час від часу можна дізнатися із повідомлень кримінальної хроніки...

Ось так, у пошуках кращої долі, українці жертвують власним здоров’ям, гідністю, безпекою, ба, навіть життям. Навряд чи хтось їх осудить, адже вони рушають на заробітки не від доброго життя на Батьківщині, де з давніх-давен усі знають гірку приказку: добре там, де нас нема... 

Берлін.