Члени Комітету з питань петицій Бундестагу на публічних слуханнях розглянули онлайн-петицію про визнання Голодомору 1932—1933 років в Україні геноцидом українського народу, яку підписали 73 тисячі осіб.

У Німеччині тема Голодомору в Україні, як і визнання його геноцидом, порушувалася неодноразово в дискусіях не лише істориків, дослідників і політиків, а й у тутешніх ЗМІ та на акціях громадських організацій. Утім, до висновку, що голод був усвідомлено спланований тодішньою владою тодішнього СРСР, ані політики, ані пересічні громадяни не дійшли. Тож, співчуваючи трагедії, Німеччина була не готовою визнати Голодомор геноцидом українського народу, а тим паче — назвати його призвідців.

І ось — ще одна спроба не лише привернути увагу німецького суспільства до цього злочину проти людяності, а й звернутися до парламенту ФРН з петицією про визнання Голодомору геноцидом українського народу.

І хоча слуханням передували попередні дискусії істориків та українських активістів про одну з найбільших трагедій українського народу, коли мільйони людей померли від голоду, проте голова Комітету з питань петицій депутат від правлячого блоку ХДС/ХСС Геро Штореган відверто зізнався, що досі… не знав цієї історії! «Мені дещо розповідали про Сталіна, який замордував 40 чи 50 мільйонів осіб, але де саме і як — я дізнався тільки з петиції, також і про Голодомор», — повідомив пан Штореган.
До Комітету з питань петицій Бундестагу входять 28 депутатів з різних фракцій парламенту. Але ті з них, котрі брали участь у засіданні, майже одностайно зізнавались у тому, що про Голодомор в Україні вони знають не більше, ніж сам голова комітету.

Німецькі депутати допитувалися в ініціаторів подання петиції: чого вони, власне, очікують від німецького парламенту? На що отримали відповідь: «Прагнення України, аби Голодомор був визнаний геноцидом, не має на меті отримати певні відшкодування, а лише встановлення історичної справедливості, вшанування пам’яті жертв сталінізму». Що дивно, адже Німеччина на політичному рівні вже визнала Голодомор злочином. А юридичного визнання петиція не вимагає…

Голодомор — невідома сторінка історії

Держсекретар МЗС ФРН Міхаель Рот, котрий представляв на слуханнях позицію уряду, нагадав, що політичне визнання і юридично-правове визнання — різні речі. До того ж, сказав він, політично уряд ФРН засудив Голодомор, але юридично це не може бути визнано геноцидом. Він вважає, що визнання (Голодомору геноцидом. — Ред.) — це не абстрактне вшанування жертв, воно передбачає відповідальність, і що після визнання Голодомору геноцидом українського народу неодмінно висуватимуться вимоги та з’являться позови щодо відшкодувань.

Принагідно представник МЗС ФРН подякував ініціаторам подання петиції за те, що вони пролили світло на цей злочин. А також наголосив, що, втім, Голодомор залишається невідомою сторінкою історії і для країн Західної Європи. Щоправда, МЗС ФРН теж зробило внесок у справу популяризації цієї теми, зокрема, створена спільна німецько-українська комісія істориків, які її вивчають і досліджують. До того ж німецький уряд бере участь у відзначенні всіх річниць Голодомору, а в рамках 73-ї асамблеї ООН Німеччина приєдналися до резолюції, яка визнає цей злочин.

Також Міхаель Рот зазначив, що МЗС ФРН більш нагальним питанням вважає визнання Німеччиною відповідальності за злочини націонал-соціалізму не лише перед російським народом, а й перед українським та білоруським. «Тому наша відповідальність має зосереджуватися передусім на злочинах нацистів», — заявив представник уряду.

На чому не зійшлися

Під час дискусії німецького історика Герхарда Сімона запитали: чому йдеться про геноцид українського народу, якщо голод 1932—1933 рр. був не лише в Україні, а й в інших регіонах колишнього СРСР?

— Так, — відповів пан Сімон, — від голоду постраждали також громадяни з інших республік. Але лише на території України штучно створений голод був використаний Сталіним у прив’язці до національності, для розправи з ворогами, яких він бачив в українському селянстві. Але й інтелігенції — для того, щоб задушити можливі думки про державність, незалежність. Тож для мене цілком зрозуміло, що це був злочин проти людяності, геноцид українського народу, — заявив Герхард Сімон.

Представникам української громади та фахівцям не вдалося переконати учасників слухань — депутатів Бундестагу, котрі вважають, що «питання ще треба вивчати». Приміром, Юрген Браун (АдН) запевнив, що його партія не бажає заперечувати чи виправдовувати злочини, скоєні Сталіним, але вони потребують ще ретельного розслідування. Інші вважають, що в справі України йдеться про те, що Сталін не планував знищувати весь український народ, а лише тих, кого вважав своїми ворогами.

Також депутати Бундестагу та чимало істориків вважають, що питання стосовно, власне, юридичного визначення Голодомору як акту геноциду українського народу має узгоджуватися з прописаними у Конвенції ООН 1948 року положеннями. Тобто, все, що було до 1948-го, не підпадає під визначення геноциду. Стосовно цього історик Герхард Сімон зауважив: якщо до Конвенції ООН 1948 року визначення геноциду не було, то це не означає, що й злочину не було. Проблема залишається, ідеться вже про політично-моральне питання злочину проти людяності.

На тій же підставі й німецьке зовнішньополітичне відомство вважає, що петиція має бути відхилена. Також і тому, що, крім українців, у результаті штучно влаштованого голоду постраждали й інші народи, зокрема, в Росії, на Кавказі…

Відтак петицію розглядатиме вже кожна фракція окремо. Якщо в цьому питанні досягнуть більшості, то його винесуть на розгляд пленарного засідання Бундестагу. А поки що депутати й далі його вивчатимуть. І як довго триватиме цей процес — передбачити важко…

Берлін.