Зачепив цей злочин усі західні області України: Волинську, тодішні Дрогобицьку та Станіславську, Львівську, Рівненську, Тернопільську й Чернівецьку.

У жовтні 2019 р. виповнилося 72 роки операції «Захід» — наймасовішій депортації, здійсненій радянською владою в Західній Україні у 1947-му. Одна з її головних цілей — нейтралізувати діяльність Української повстанської армії та тих, хто їй співчував і допомагав. Під виселення підпадали члени родин оунівців та повстанців. Протягом доби було вивезено приблизно 78 тисяч українців до Казахстану та Сибіру.

Відправна точка для операції — наказ міністра держбезпеки СРСР В. Абакумова № 00430 від 22 серпня 1947 року «Про виселення сімей засуджених, убитих, тих, хто перебуває на нелегальному становищі, активних націоналістів та бандитів із території західних областей України». Постанова Ради Міністрів СРСР від 10 вересня 1947 року «Про виселення із західних областей УРСР членів родин оунівців» пришвидшила виконання задуму. В документі йшлося про забезпечення вугільної промисловості СРСР робітниками з числа родин підпільників і членів УПА. 10 жовтня 1947-го міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач затвердив план оперативних заходів по своєму відомству.

Дослідники припускають, що директива, можливо, стала одним із наслідків наради секретарів обкомів КП(б)У та начальників обласних УМДБ за участю Микити Хрущова та Лазаря Кагановича, яка відбулася 23 квітня 1947 року у Львові, де обговорювали недоліки виконання депортаційної роботи радянськими спецслужбами в західних областях України. Йшлося про те, що для ліквідації повстанської бази треба продовжувати масові виселення.

Репресії торкнулися здебільшого старших чоловіків, жінок і дітей. Утім, це було сплановано — щоб залишити підпільників без матеріальної та моральної підтримки.

Проте, можливо, була й інша мета — поживитися залишеним майном і нерухомістю. Недарма ж виселенцям не дозволяли з собою нічого брати. А власність вигнаних людей, яких партійці називали «контингентом», була описана та оцінена представниками райвиконкомів, сільських рад і земельних товариств.

І «щедра» радянська влада передавала житлові будинки під школи, лікарні, дитсадки. Млини, круподерні, сільгоспмашини та інвентар віддавали колгоспам, машинно-тракторним станціям, а сільгосппродукцію — кооперативам на продаж.
Перепадало дещо і місцевим активістам. Будинками виселенців вони не гребували. Бувало, що виселенці втікали з Сибіру, поверталися додому, а там уже нові господарі — їхні односельці.

Операція «Захід», враховуючи те, що треба було швидко переселити багато людей, розроблялася співробітниками МДБ як військова операція, хоч і стосувалася мирного населення. Використовувались військові топографічні карти, на яких співробітники МДБ відзначили місця спеціальних збірних пунктів, складів пально-мастильних матеріалів, заправних пунктів автомашин, напрямок руху транспорту зі спецконтингентом. Навіть розробили спеціальну таблицю радіосигналів. Так, комбінація цифр «470» означала «виселення закінчив»; «617» — «веду бій із бандою в координатах» тощо. У друкарні заздалегідь виготовили бланки «Ешелонний список висланих сімей», «Протокол обшуку», «Акт опису майна».

Проведення операції «Захід» готували у режимі цілковитої секретності. На місцях секретарі райкомів і начальники підрозділів МДБ довідалися про її проведення за 2—3 дні до початку, інші виконавці — у момент реалізації. Здійснювати каральну акцію спецслужби планували протягом одного дня — 21 жовтня 1947 року.

У більшості регіонів операція розпочалася о 6-й годині ранку. До львівських жител оперативники увірвалися о 2-й годині ночі. З 2-ї до 4-ї обірвався сон жителів Рави-Руської, Жовкви, Бузька, Городка та Яворова.

У Станіславській та Чернівецькій областях виконавців зупинила погода. Сильна віхола у деяких районах нанесла снігу до двох метрів. Оперативники застосували танки та бронетехніку. Проте це не дало швидкого результату. Приміром, у Чернівецькій області збирання людей для депортації довелося відтермінувати до 23 жовтня. Здебільшого ж операцію здійснили до настання сутінків 21-го. «Передовиком» стала Рівненська область, де виконавці злочинної акції звезли людей на відправні пункти загалом за 3—4 години.

Подальше транспортування відбувалося залізницею із 87 станцій. 22 жовтня 1947 року о 6-й годині 38 хвилин пішов перший ешелон зі станції Ковель до станції Усяти Томської області. Він віз 1 293 осіб, відірваних від домівки, позбавлених майна. 

Останній ешелон вирушив на схід 26 жовтня. Операцію «Захід» було завершено.

Більшість потягів зі «спецпереселенцями» прибули на підприємства вугільної промисловості східних районів СРСР. Окрім того, «активних українських націоналістів» відправили під конвоєм в Омську область для роботи на підприємствах і в сільському господарстві. Кількісні показники по операції «Захід» у документах радянських спецслужб не раз уточнювалися. У «Довідці про кількість сімей активних учасників...» від 27 травня 1948-го йдеться про 26 332 сім’ї — 77 791 особу. З них — 18 866 чоловіків, 35 685 жінок та 23 240 дітей до 15 років. Сотні виселених літніх людей і дітей померло під час транспортування на північ СРСР. В дорозі 875 виселенців намагалися втекти з ешелонів, 515 із них схопили конвоїри.

Серед виселених було чимало вдів і сиріт, чоловіки і батьки яких загинули в роки боротьби з тоталітарним режимом. До практики репресій проти них сталінське керівництво вдавалося ще у 1939—1941 рр. під час радянізації Західної України. Після війни принцип колективної відповідальності вкотре був апробований на рідних загиблих вояків УПА та членів ОУН. Його мета — винищити всю родину, хоча б один із членів якої брав участь у збройному опорі радянській владі.

Результатом «проведеної роботи» для чекістів і партійців стали державні нагороди.

А для більшості виселенців почалася важка праця у копальнях або на лісозаготівлях Казахстану, Красноярського краю, Іркутської, Молотовської, Челябінської та Читинської областей Росії. П’яту частину депортованих залучили до робіт у сільському господарстві. Декому вдалося повернутися додому.

Але українське підпілля втратило можливих новобранців та матеріальну підтримку.

Як стверджує історик Олег Бажан, операцією «Захід» спецслужби прагнули вирішити одночасно кілька завдань. 10 лютого 1947 року в Західній Україні були вибори до Верховної Ради СРСР, які викликали народний протест: багато людей просто не хотіли йти на виборчі дільниці, що руйнувало картину масової підтримки радянської влади. А 31 грудня 1947-го планувалися вибори до місцевих рад, після яких у 1948-му мали відбутися вибори до Верховної Ради Української РСР. Тож влада вирішила вивезти з регіону тих, хто не хотів голосувати за радянську владу. До того ж, 10 вересня 1947 року вийшла секретна постанова Ради Міністрів СРСР про забезпечення вугільної промисловості СРСР робочою силою, де, зокрема, є пропозиція направляти людей із сільської місцевості на шахти Карагандинської, Архангельської, Вологодської, Кемеровської, Тюменської, Челябінської, Читинської областей. «Виходить, що потреби ГУЛАГу збіглися в той момент з інтересами республіканської влади. Потрібно було піднімати економіку країни й одночасно можна було розправитися з УПА. Тому був запущений цинічний механізм», — зазначає Олег Бажан.

Операція «Захід» стала однією з наймасовіших депортацій українців, організованих комуністичним режимом. За своїм масштабом вона є злочином, співмірним із депортаціями кримських татар у 1944 році чи виселенням українців у рамках акції «Вісла», організованої польською комуністичною владою.

Це — не єдина депортація, здійснена в Західній Україні, але наймасовіша. Загалом у 40-х і на початку 50-х років із Західної України насильно вивезли 203 тисячі осіб. Більшість із них опинилася в Казахстані.

Довідково

Основними організаторами і виконавцями депортації стали МДБ та МВС УРСР. Керівництво операцією здійснював спеціально створений Оперативний штаб для депортації на чолі із заступником міністра МВС М. Дятловим. Штаб — у Львові. Виконавці: оперсклад МДБ — 6 859 осіб, збройні сили (солдати внутрішніх військ МДБ і корпус охорони МДБ, особовий склад МВС і прикордонних військ, «стрибки») — 46 509, радянський партактив — 15 556, армійські шофери — 1 227 осіб. Під час операції використовували гужовий та автотранспорт, бронетехніку, трактори, залізницю.

Довідково

Загалом, згідно з «Довідкою про кількість виселеного контингенту з території України на період 1944—1948 рр.», у жовтні 1947 р. органами держбезпеки СРСР вислано 26332 сім’ї учасників націоналістичного підпілля у кількості 77791 особа (Волинська область — 2711 сімей (9050 осіб); Дрогобицька — 4504 сім’ї (14456 чол.); Львівська — 5223 сім’ї (15920 осіб); Рівненська — 3767 родин (11347 осіб); Станіславська — 4512 сімей (11883 чол.); Тернопільська — 5001 (13508); Чернівецька — 613 (1627). На початку 1960-х у документах КДБ УРСР зазначалось, що в 1947 р. депортовано 77808 родин учасників ОУН.

Сергій Сулима, за матеріалами Інституту національної пам’яті, Історичної правди, ВВС, localhistory.
Фото надано автором.