На знімку: — Носи з честю! Дякую за службу! — сказав капітану Недошовенку міністр Арсен Аваков після того, як прикріпив нагороду.

Капітан поліції виявився єдиним, хто наважився увійти в охоплений вогнем будинок і винести з нього пенсіонера. Після повернення на службу офіцер жодним словом не обмовився про випадок на пожежі. Як дізналися про його сміливий вчинок?

Капітан Недошовенко служить в Іллінецькому райвідділі поліції. У той святковий день разом з дружиною і 4-річною донечкою навідався у Погребище до батьків. У селі Павлівка, що неподалік від райцентру, проживає його рідна бабуся. Каже, до неї не збиралися їхати. Проте в останній момент все-таки вирішили провідати.

Поїхали разом з батьками. У дитинстві Олександр багато часу проводив у неї. На канікулах щоразу їздив у Павлівку. Знає в селі багатьох людей, вони його знають.

Саме там, у Павлівці, сталася пригода, під час якої капітан врятував місцевого пенсіонера.

«Сашо, там дядько Василь у хаті...»

— Ми недовго знаходились у бабусі, — розповідає Недошовенко. — Настав вечір. Треба було повертатися додому. Бабуся, як завжди, пригостила чаєм з трав. Я вийшов на вулицю до машини. Одразу звернув увагу на полум’я. Його було добряче видно.

Горів сусідський будинок. Точніше, він стояв через одну хату від бабусиної.

Олександр відчинив двері, крикнув до своїх: «Пожежа!» і побіг до палаючого будинку. Біля воріт уже зібралися сусіди. Приблизно десять чоловіків і жінок у розпачі не знали, що робити. Горів дах, схоже, загорання почалося на горищі. Воду з відра туди не виллєш, бо високо. Язики вогню вже почали лизати вхідні двері. Одні кричали «Викликайте пожежників!», інші — «Рятуйте!».

— Сашо, там дядько Василь у хаті, він згорить! — почув від когось Недошовенко.

Після цих слів одразу побіг до дверей будинку. Добре, що вони не були зачинені на замок.

— У кімнатах вогню ще не було, — згадує співрозмовник. — Тільки дим. Причому такий густий, що нічого не видно.

Однією рукою чоловік затулив обличчя, другою намацував двері у кімнату. Кілька разів натикався на стілець чи табуретку, мало не впав. Нарешті відчув під рукою перила ліжка. А потім — тіло.

— Чоловік нічого не говорив, не стогнав, коли його торкнувся, навіть не поворушився, — розповідає Олександр. — Це пізніше, на вулиці, побачив, що він без свідомості.

Фізично здоровий 31-річний офіцер підняв пенсіонера на руки і рушив до виходу. «Тільки б встигнути!» — думав він. Хвилювався, аби стеля не завалилася їм на голови чи вогонь не перекрив вихід.

— Біля воріт почав надавати першу допомогу, — розповідає офіцер. — Кілька разів ударив долонею по обличчю. Дядько Василь поступово розплющив очі. Хтось із сусідів подав йому кварту з водою.

Офіцер каже, що добре знає постраждалого. Змалку. Бо ж близький сусіда бабусі Олександра.

«Швидка» допомога не забарилася.  Приїхали пожежники, рятувальники Держслужби з надзвичайних ситуацій. Тільки тоді Олександр почав роздивлятися, чи нема поруч дружини з дитиною.

Треба було бачити обличчя жінки! Схви-
льоване, перелякане. Вона тримала на руках донечку. Стояла біля воріт бабусиної хати. Боялася підійти до місця пожежі, аби дитина не злякалася. Такою само бачив дружину, коли у 2015-му проводжала в АТО.

Коли сіли в машину, Арінка, так звати донечку Недошовенків, схопила татуся за шию і довго-довго не відпускала рук.

Хто з вас  відзначився на пожежі?

Олександр — чоловік скромний. Це відчувалося навіть під час розмови. Непросто було його розговорити. З усіх боків доводилося підступатися, аби витягнути інформацію. Повернувшись на службу наступного дня після пожежі, він жодним словом не обмовився з колегами про те, що сталося.

Утім, у колективі райвідділу все одно дізналися. Отримали зведення від рятувальників. Там йшлося про пожежу у Павлівці і врятування чоловіка. Прізвище того, хто виніс пенсіонера з вогню, не згадувалося. Тільки вказувалося, що зробив це офіцер поліції. Почали розпитувати у колективі, хто саме відзначився на пожежі і чому мовчить про це.

— Ну, ти й партизан, Сашо! — говорили потім колеги Недошовенку. — Чому нічого не сказав?

— Забув! — усміхаючись, жартома відповідав на це капітан.

Начальство підготувало подання на відзначення офіцера. Через деякий час надійшло повідомлення з обласної поліції. Капітана Недошовенка викликають у Міністерство внутрішніх справ.

— Я здогадувався, — каже Олександр. — Нагороджували не тільки мене. Всіх нас вишикували на плацу. Міністр особисто вручав нагороди.

«Чому подобається служба, пояснити не можу, але це — моє»

Непроста служба в старшого дільничного Недошовенка. По-перше, обслуговує немалу територію — райцентр Іллінці і ще два сусідні села Борисівка і Неменка. По-друге, постійно доводиться мати справу із скандалами у побуті, у сім’ях, з колишніми засудженими.

Відповідь офіцера стосовно цього вразила:

— Я б 24 години на добу виїжджав на виклики, настільки подобається моя робота, — каже Олександр Недошовенко. — Не можу пояснити це словами, але душею відчуваю, що це —  моє.

Він ще з дитинства хотів захищати людей. Можливо, тому, що батько, Віктор Миколайович, працював у міліції. Вже 11 років Недошовенко працює дільничним в Іллінецькому райвідділі поліції.

...А що ж врятований з вогню дядько Василь? Чи бачився з ним після того Олександр?

— Не вдалося, — каже чоловік. — Але люди розповідали, що він ходив у сільську раду, просив, щоб мене якось відзначили. Приємно про це чути. Коли приїду в село, загляну до чоловіка.

Фото з сайту Національної поліції України.