У Державному історико-культурному заповіднику «Трипільська культура», що у селі Легедзиному Тальнівського району Черкаської області, відбулася презентація першого в Україні онлайн-ресурсу артефактів, знайдених археологами у Тальянках, Доброводах, Майданецькому, протомістах площею 450—300 гектарів епохи мідно-кам’яної та початку бронзової доби, поселенні біля села Бернашівка на Вінниччині, на Тернопільщині, що датуються 5400—2700 рр. до н. е. Як зазначив директор заповідника Владислав Чабанюк (на знімку), тепер у найбільшій онлайн-базі для науковців та усіх, хто цікавиться історією краю, понад тисяча археологічних знахідок, оцифрованих і детально описаних.

— У фондах нашого музею зберігається понад 50 тисяч предметів, що презентують одну з найвеличніших археологічних культур, — каже Владислав Чабанюк.
Є люди, які знають про трипільську культуру, для інших це terra incognita — невідома земля. На території України пам’ятки трипільської культури, яку ще називають трипільською цивілізацією, відомі в 19 областях, загалом їх налічується більш як 2300. Територія поширення: від Прикарпаття на заході до долини Дніпра на сході.

Матеріальна та духовна культура трипілля свідчить про його належність до так званої цивілізації Давньої (Старої) Європи, яка презентує давніх хліборобів Балкан, Подунав’я та Центральної Європи. На думку дослідників, трипільська культура виникла на Прикарпатті на основі кількох археологічних культур. Для виготовлення знарядь праці, зброї наші пращури використовували кремінь, камінь, кістку чи ріг. Трипільці видобували мідь на Волині та в Подністров’ї.

Археологами знайдено велику кількість мідних виробів, прикрас, знарядь праці та зброї, кераміки. Дослідники зазначають, що в трипільську добу гончарство (із використанням двоярусних горнів), видобуток та обробка кременю перетворилися на ремесло. Мешканці протоміст і селищ уміли ткати — для виготовлення тканин використовували вертикальний ткацький верстат. А ще були митцями — прикрашали посуд, хати, одяг. Орнаментація посуду та пластики мала розвинену знакову систему (що може розглядатися як різновид піктографічної писемності), призначену для спілкування з «вищими силами» та збереження й обміну інформацією, насамперед з ритуальною метою.

— Вузька наукова тема потребує популяризації, адже не кожен зможе приїхати до нашого музею, щоб оглянути експозицію. Тепер фонди музею відкриті для кожного і в нашій країні, і за кордоном, — наголошує директор заповідника. — Завантажуєш запропонований софт — і твій смартфон по-трипільськи оживає: на екрані 3D-зображення моделі хати... Ти заходиш всередину і поринаєш у таємничий світ трипілля. Світ, який дивує. Уявляєте, шість тисяч років тому на нашій території (за три тисячі років до появи заліза) люди оздоблювали свої стіни шаром тонкої, у три-чотири міліметри, штукатурки. Фарбували її кольоровими глинами чи вохрою, часто прикрашаючи заглибленим орнаментом.

У 2004 році у трипільському поселенні «Доброводи», що в Уманському районі, було розкопано залишки житла з чудово, як для 38 ст. до н. е., збереженими стінами (керівник розкопу — Дмитро Черновол). Чи не вперше можна було заміряти їх висоту, товщину, відстань між стовпами, що були основою стін. А сліди штукатурки тягнулися на всю довжину будинку, на цілих 17 м! Знаходячи ці дрібні фрагменти практично на кожному розкопі, археологи розуміли, що це був традиційний архітектурний атрибут трипільського житла, принаймні для розвинутого періоду існування цієї культури.

Зі зникненням трипілля штукатурка надовго зникне з місцевих будинків. На тисячоліття...
Багато про трипільський світ може розповісти й антропоморфна статуетка з трипільського поселення «Бернашівка ІІ» Могилів-Подільського району Вінниччини.
Як наголошують археологи, форма статуетки досить традиційна як для трипільської Великої Богині, Богині-матері чи Богині родючості — стилізована голова з парою «вушних» проколів, окремі отвори, найімовірніше, для підв’язування шнурками, округлий живіт. Вважається, що трипільська антропоморфна та зооморфна пластика використовувалась з ритуальною метою і була аж ніяк не іграшковою. Цілих, нефрагментованих трипільських «богинь» — одиниці. А ця — не лише ціла, а ще й розмовляє! Якщо нею потрясти, вона видає «голос», ніби дитяче брязкальце! Понад шість тисяч років тому у її пустотілий «животик» поклали для звуку дев’ять глиняних кульок (дослідження Наталії Шевченко). Тож кожен може почути голос трипілля, який так само лунав наприкінці 5 тис. до н. е.!

— Це культура, якою ми можемо пишатися, — наголошує кандидат історичних наук, керівник археологічної експедиції, яка багато років поспіль досліджує поселення-гіганти на Черкащині, Олексій Корвін-Піотровський. — Вона демонструє європейський, а не азійський шлях розвитку. Загалом це культура західного, а не східного спрямування.

Директор Борщівського краєзнавчого музею Михайло Сохацький (музей представляє 250 своїх експонатів) назвав онлайн-ресурс живою музейною платформою. Кожен артефакт тут описано, а його зображення можна побачити з 5—12 ракурсів. Ресурс двомовний — доступний українською та англійською.

На ньому, крім фото, розміщених у розділах «Кераміка», «Пластика», «Ткацтво», «Зброя», «Поселення», «Житлобудівництво», «Знаряддя праці», є деталізована карта трипільських поселень, відеоархів.
Проект, який дає змогу говорити просто про складне, реалізовано за підтримки Українського культурного фонду та Черкаської обласної ради.

Фото автора.