Справу про кирнасівський солодкий пісок розслідують десять років

Утилізувати майже дві тисячі тонн цукру — з такою проблемою чи не уперше зіткнулися на Вінниччині.

Вивезення сорока тонн цукру з Кирнасівського цукрозаводу заблокували жителі селища Кирнасівка Тульчинського району. Мішки з кристалами із завантаженого транспорту довелося повернути на склад. Це не перший випадок, коли перешкоджають вивезти продукцію. Завод не працює уже понад десять років. Приблизно стільки ж часу не продають солодкий пісок.

— Такий цукор підлягає утилізації, — розповів «Голосу України» голова Тульчинської райдержадміністрації Віталій Чуба.

Він один з тих, хто разом з народним депутатом України Ларисою Білозір приїздили на підприємство у час протистояння місцевих жителів з підприємцями, які мали намір вивезти 40 тонн продукції.

— Є ухвала суду, якою зобов’язано прийняти рішення про утилізацію залежалого цукру, — продовжує Віталій Чуба. — У документі зазначено, що термін його придатності до споживання закінчився у 2016 році.

Не через це активісти блокували виїзди із заводу. У них інша вимога.

Били у дзвін і кликали на допомогу

Упродовж тижня водії двох потужних автомобілів не мали можливості виїхати за ворота підприємства. Обидва виїзди заблокували місцеві. Як розповіли «Голосу України» двоє учасників акції, вночі чергували чоловіки, удень — жінки. Якщо потрібна була більша кількість людей, били у дзвін і кликали на допомогу. На його звуки люди збігалися, незалежно від того, в яку пору сигнали линули над селом. Дзвін встановили через дорогу навпроти підприємства спеціально для того, щоб скликати людей на порятунок заводу. Його звуки уже неодноразово скликали селян, коли на заводі з’являлися охочі забрати цукор.

— Ми ще й пантруємо, аби деякі хитруни не порізали завод, — каже чоловік на ім’я Василь, прізвище не називає. — Уже були такі спроби. Частину порізаного все-таки вдалося вивезти. До речі, цього разу бригада також заїхала з різаком. Ми їх попередили: якщо тільки поріжуть будь-який механізм, ми їх просто із заводу не випустимо. Там і житимуть. Вони зрозуміли, що ми не жартуємо і невдовзі покинули заводську територію. А машини не випускали тиждень.

Як стверджує чоловік, з людьми, які працювали на заводі, дотепер не розрахувалися.

— Ми розуміємо, що грошей вже не побачимо, то хоча б цукром відплатили, а вони хочуть його прикарманити, — продовжує співрозмовник. — Якщо заберуть, то ми залишимося ні з чим.

«Не з того кінця починаєте розмову...»

— Коли приїжджі побачили, що так просто їм не вдасться вибратися із території заводу, бо люди стояли вдень і вночі, спробували домовлятися з нами, — розповідає ще одна учасниця акції пані Ганна. — Нам пообіцяли 200 мішків цукру, аби прибрали бетонні плити, якими ми перегородили виїзди із заводу. Але чому саме 200 мішків? І що це за розрахунок такий підпільний? Ми хочемо, щоб все було офіційно. Ми їм сказали: «Не з того кінця починаєте розмову». На цьому всі переговори закінчилися.

Співрозмовник каже, що ініціативна група зверталася по допомогу до юристів. Ті дали оголошення в центральну газету, аби відгукнувся власник цукру. Ніхто не зреагував.

— Цей цукор варили наші сільські люди, які працювали на заводі, — продовжує пані Ганна. — Якщо ніхто на нього не претендує, значить, він має належати громаді. Тому й не віддаємо його. Спочатку нехай повернуть зароблені гроші, а тоді забирають цукор.

Юристи також радять, щоб селищна рада звернулася з позовом до суду про визнання цукру власністю громади. Припускають, що є перспектива задоволення таких вимог. Після такої ухвали громада вирішила б, як розпорядитися цукром.

— Нам вдалося додзвонитися до нашого депутата у Верховну Раду, — каже жінка на ім’я Ганна. — Думаю, що саме це спрацювало. На третю добу блокування приїхало районне начальство разом з народним депутатом Ларисою Білозір та її помічниками. Білозір просила у приїжджих показати документи, доручила своїм помічникам перевірити їх. Ходила на склад. Потім спілкувалася з нами. Всі чекали, що скажуть помічники стосовно документів. Зрештою, нам повідомили, що вони складені з порушеннями. На їх підставі не можна вивозити цукор. Машини розвантажили і вони поїхали порожняком.

Загубили документи?

Десять років правоохоронці розслідують справу про кирнасівський цукор. Протягом цього часу змінилося декілька керівників заводу. Автору публікації вдалося поспілкуватися з одним з колишніх директорів. Під час його керівництва на складі зберігалося 1,8 тисячі тонн солодкої продукції. Причому, це цукор не тільки Кирнасівського заводу. Сюди на зберігання свого часу доставили частину продукції зі ще двох цукроварень країни. Згідно з документами, вона належала одній з державних структур. Однак з часом з’ясувалося, що документів на цей цукор у структури нема. Пропали! Порушили кримінальну справу.

— Хто тільки не займався нею! — каже співрозмовник. — Не помилюся, коли скажу, що робили це усі правоохоронні структури. Не лише у Тульчині і Вінниці. Залучали слідчих зі столичних відомств. Час від часу на завод навідувалися підприємці, які стверджували, що це їхній цукор. Надавали документи. Коли я працював, принаймні три приватні підприємства намагалися довести, що цукор їхній. Однак він під арештом. Тому вивозити заборонялося. Хоча, знаю, частину все-таки вивезли.

На запитання, в якому стані солодка продукція, співрозмовник пояснив, що мішки почорніли. Приміщення не опалюється. Температура змінюється — влітку душно, взимку холодно. Частина мішків «затекла». На складі відчувається неприємний запах. За його словами, більшість цукру справді не відповідає вимогам Держстандарту.

Інформацію про те, що на цукор із складу у Кирнасівці претендують три чи чотири фірми, підтвердив голова Тульчинської райдержадміністрації Віталій Чуба. Пояснив, що йому відомо про це від правоохоронців. Посадовець не без здивування каже про те, що упродовж десяти років їм так і не вдалося розплутати солодкий клубок.

— Що було цього разу? — перепитує Віталій Чуба. — Приїхав слідчий з обласного управління поліції, пред’явив ухвалу Печерського суду Києва, в якій ішлося про необхідність передати цукор одному з приватних підприємств. Зробити їм це завадили місцеві.

Хто має здійснювати утилізацію, і в який спосіб, на це питання не вдалося отримати відповідь.

— Ніхто його не знищуватиме, — упевнені учасники акції, з якими спілкувався кореспондент «Голосу України». — Пересиплять в нові мішки і продадуть. Скинуть ціну — і заберуть за милу душу. Тим більше, що в цьому році неврожай на буряки, тому цукру буде менше.

Співрозмовники звертають увагу на фото, зроблене ними. На ньому зображено молодиків, які заходять на територію заводу з мішками у руках. Новенькими, чистенькими...

Інформація до роздумів

— Вимога вказувати у документах дату виробництва цукру нині є обов’язковою до власників продукції, — пояснили в асоціації «Поділляцукор». — Згідно з чинними нормами Держстандарту термін придатності до вживання становить чотири роки.

Коментар

Прес-офіцер Національної поліції у Вінницькій області Ірина Добровольська:

— Слідчим управлінням обласної поліції здійснюється розслідування у кримінальному провадженні за ч.5 ст.191 («Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»). На підставі ухвали слідчого судді на заводі проводилася процесуальна дія: передача майна власникові на відповідальне зберігання. Група місцевих жителів перешкоджала законним діям працівників поліції. Більшість з них літні жінки. З метою недопущення загострення ситуації, силове втручання поліцією не застосовувалося, слідча дія була призупинена.

Разом з тим поліцією задокументовано всі протиправні дії осіб, які перешкоджали поліції виконувати свої законні повноваження з наступною правовою оцінкою.

Мал. Миколи КАПУСТИ.