Ця новина вже котрий день обговорюється у Львові. Тема № 1 для дискусій і соціальних мереж. Головний режисер Національного драматичного театру імені Марії Заньковецької, лауреат Шевченківської премії Федір Стригун і його дружина народна артистка України Таїсія Литвиненко з нового року повинні залишити театр, якому віддали все своє життя. Таке рішення прийняв директор — художній керівник театру Андрій Мацяк, сповістивши подружжя, що з ними не буде продовжено контракт.

Львів’яни, гості міста ходили й ходять до театру саме на вистави Федора Стригуна — зали переповнені. На його творчості виховувалося не одне покоління, нині важко уявити український театр без легендарного режисера й актора, і — несподіваний шок, «контракт не буде продовжено». Львів вирує, поголос пішов Україною.

Конфлікт у театрі розпочався після звільнення заслуженого артиста України Ярослава Кіргача, який виступив проти несправедливого розподілу премій в колективі й почав у суді домагатися справедливості. Актори стали на захист колеги. З ними після вистав на сцену виходив і головний режисер Федір Стригун, вони разом переконували глядачів, що з Ярославом Кіргачом вчинили несправедливо. Актори за акції протесту отримували догани, але не здавались, апелювали до громадськості та влади, бо новий закон про театри дав право директору — художньому керівнику одноосібно звільняти акторів.

Після Кіргача наступними стали Федір Стригун і Таїсія Литвиненко.

Отримавши «листи щастя», подружжя на брифінгу висловило свою думку: «Нам створюють умови, в яких неможливо працювати. Змушують покинути улюблену роботу, театр імені Марії Заньковецької, якому віддали понад 50 років. Проти нас і низки провідних акторів ведеться переслідування і психологічний тиск. З репертуару зникають наші вистави, інші пропозиції не розглядають. Ми стали жертвами не реформи, а ненависті з боку дирекції».

«Мацяк хоче керувати всією творчістю театру, але він не зможе цього зробити.... Мені дуже шкода театру, шкода оцю прекрасну молодь, яку ми виховали. Рік тому я знав перспективу театру на 20 років, бо тут є не тільки Орест Огородник, а й Богдан Ревкевич, а ще дівчата, які також хочуть зайнятися режисурою. Ще тоді я знав, що вони будуть режисерами. Боюся, щоб театр імені Марії Заньковецької не загинув! Бо я буду отам, на Личаківському цвинтарі, лежати, але ті, які вже там є, мені ніколи цього не простять», — заявив Федір Стригун.

Його підтримує колектив, Національна спілка театральних діячів України, театри сусідніх областей, громадськість Львова.

Свою позицію з приводу останніх подій Андрій Мацяк виклав у короткому коментарі й в офіційному листі. Він вважає, що актори повинні багато пересуватися, вміти користуватися комп’ютером, писати заявки на гранд, їздити на виїзди.

«Дирекція театру наголошує, що не йдеться про повне припинення співпраці ані з Федором Стригуном, ані з Таїсією Литвиненко. Пану Стригуну запропоновано оформити співпрацю з театром на основі цивільно-правової угоди, а Таїсії Литвиненко — на 0,5 ставки... Хочемо особливо наголосити, що контрактна система довела свою ефективність та життєздатність не лише в театральній сфері, а й активно використовується в Україні в інших сферах зайнятості. Саме контрактна система дає змогу театрам, зокрема і нашому, оновлюватися, залучати нові, свіжі, молоді сили, запрошувати нових режисерів та акторів. Саме така політика дозволить театрові оновитися, рухатися вперед», — це офіційна точка зору дирекції театру в особі Андрія Мацяка.

Таїсія Литвиненко на це каже: «Ми з Мацяком працювали 30 років, він — наш вихованець. Він мститься... А ця цивільно-трудова угода — це так, ходи собі поза театром. Вам не платитимуть зарплату, лікарняні — нічого. Ви — поза процесом».

Федір Стригун переконує, що ніколи не тримався за посаду. Якщо з десяток акторів піднімуть руки і проголосують за недовіру — він іде. Він ніколи не боровся за владу, свого часу навіть відмовився від посади міністра культури, бо не міг кинути свою любов — театр імені Марії Заньковецької, прекрасних акторів, своїх вихованців. Але найстрашніше для нього, що нині мистецтво вимірюється грішми, а не особистостями.

І, насамкінець, конфлікти в театрі почалися після того, як розгорівся скандал із виділенням премій для оточення директора і простих акторів, як посипалися нарікання на менеджмент адміністрації.

Фото Ірини БАРАНСЬКОЇ-ВОРОНІНОЇ.