Інколи бере в ліву руку ручку, щоб написати декілька слів. Каже, це для того, щоб працювала ліва півкуля. У 90 років їй замінили кульшовий суглоб. А коли було 55, то через низький тиск часто викликали «швидку». Як же вдалося з такими проблемами дістатися 100-літнього ювілею? Що радить іншим, щоб теж дожили до її років?

Спілкувалися з Антоніною Короновською в її будинку у присутності сина Михайла, його дружини Людмили, внучки Юлії і двох її діток — п’ятикласниці Олександри та шестикласника Ростислава. 

Лікуйтесь працею і травами

— На довголіття впливає внутрішній стан людини, — каже Антоніна Хомівна. — Головне — мати в душі доброту, не чинити зла і не бажати його нікому. Коли людина добра, вона врівноважена, і від цього її органи працюють нормально. Чи наївся, чи голодний, це не має такого значення, як те, чим сповнена твоя душа. На моїй долі були і голод, і холод. Як і всі, працювала, хворіла, лікувалася, знов працювала. Не збиралася жити до ста. Думаю, мені роки продовжило те, що жила з добром у серці.

— А фізичні вправи, харчування, режим дня, сон? — запитую.

— Фізичні вправи — це добре, — відповідає вона. — Має людина дві руки, дві ноги — повинна рухатися, а не вилежувати боки на дивані. Без руху пропадеш. Я вже в п’ять років пасла гусей. Студенткою працювала в їдальні, щоб заробити грошей. Уранці мої дівчата ще сплять, а я вже о шостій у їдальні. Зроблю доручену роботу — тоді на заняття біжу. Без фізичної праці не минув жоден мій день.

— Так, раніше не було такого дня, щоб мама не поралася на городі біля будинку, — підтверджує син ювілярки пан Михайло. — Навіть після того, як їй замінили суглоб, усе одно, у міру можливостей, ставала до роботи.

Операція з заміни суглоба — то окрема історія. Було це невдовзі після 90-річчя Антоніни Фомівни. Посковзнулася на льоду, впала. Коли в лікарні рідні просили поставити бабусі штучний суглоб, лікарі нагадали їм про вік пацієнтки. На щастя, операція минула успішно. Проте бабусю спіткала нова невдача — вилила на ногу окріп. Знову лікарня, тривале лікування. Після одужання змушена була взяти до рук палицю. Без неї складно було ходити. З часом для Антоніни Хомівни придбали ходунки.

Невістка Людмила запам’ятала період, коли до свекрухи часто викликали «швидку».

— Антоніні Хомівні на той час виповнилося тільки 55 років, — каже Людмила. — У неї був понижений артеріальний тиск. Не раз доводилося «швидку» викликати. Зроблять укол, тиск підскочить — і їй знову зле. Вирішили пробувати інші методи. Трави, настоянки... Як бачите, допомогло, до ста років дожила.

Пишіть лівою рукою

Пан Михайло розповідає, що мама має звичку робити записи. Що записує? Що треба зробити, коли висаджувати помідори, моркву... Тут нічому дивуватися, адже так роблять й інші люди.

— Річ у тім, що Антоніна Хомівна старається писати не тільки правою, а й лівою, — уточнює її невістка Людмила. — Бабуся й нині це робить.

— Це правда, — каже довгожителька. — Пишу лівою рукою, щоб працювала ще й ліва півкуля. Коли пишеш лівою рукою, то змушуєш її працювати. Раджу робити це всім. 

Не переїдайте

Ювілярка любить печені яблука, свіже, не кип’ячене, молоко. На обідньому столі — суп, овочеве рагу. Салати приправляють олією. Хліб купують чорний.

— Я їм усе, всяка їжа до смаку, — каже Антоніна Хомівна. — Організм сам підказує, що людині потрібно. Хочеш вареника — з’їж. Не треба лише переїдати.

А от чого не любить, так це телевізора: на прохання матері син виніс його до іншої кімнати.

— Кожен день з екрана про корупціонерів, — обурюється бабуся. — Придумали таке слово! Які вони корупціонери, вони справжні злодії. Так і називайте їх. Як можна так безбожно обкрадати людей і державу? Не будуть злодії жити сто років. Бо красти — це великий гріх.

Грайте в шахи

Антоніна Короновська — за фахом учитель, закінчила Київський педінститут (нині університет Михайла Драгоманова. — Авт.). Майже 20 років викладала у будівельному технікумі.

Бабуся Антоніна любить шахи. Не тільки сама грає, а й правнука навчила. Ростислав найчастіше є її спаринг-партнером. Тепер науку опановує правнучка Олександра.

— У них дід Михайло сильний шахіст, — каже пані Антоніна. — І математик гарний. Допомагає внукам вчити математику, а я за шахівницею ганяю...

Побажання «живіть до ста літ» не для моєї співрозмовниці. Про це подумав, коли прощалися.

Фото автора.