Перш ніж везти гуманітарну допомогу, варто поцікавитися, чого потребують у дитячому будинку, інтернаті чи геріатричному пансіонаті.

Тут є майже все

Колектив Івано-Франківського геріатричного пансіонату звернувся до благодійників із проханням уважніше підходити до вибору допомоги, яку мають намір надати підопічним закладу. Сюди навідується дуже багато благодійників, волонтерів, чуйних людей. Привозять теж чимало. Та чи все це потрібне?

«Розуміємо добрі наміри людей, які хочуть допомогти стареньким, але просимо не привозити їм непотріб. Зіштовхуємося з нерозумінням, у яких умовах насправді перебувають мешканці геріатричного пансіонату. Існує стереотип, що будинок для людей похилого віку — це вирок, кінець світу, а його мешканці роздягнені й голодні... Проте нині завдяки обласному бюджету і благодійникам заклад забезпечений усім необхідним. У наших підопічних — зручні ліжка, нова чиста постільна білизна, нові матраци та ковдри. Звичайно, доволі часто виникає потреба в засобах гігієни, а зокрема памперсах для дорослих. А ще потрібні фрукти, книжки, але не варто перевозити сюди старі радянські видання, які вам просто шкода викинути чи здати на макулатуру. Дуже багато наших мешканців люблять читати, отож, будемо вдячні за поповнення нашої бібліотеки сучасною літературою», — пояснив таке звернення директор пансіонату Віталій Яворський.

Особливо наголошує на тому, щоб не звозили одяг, який годиться лише на утилізацію. Тут приймають абсолютно нові або майже нові речі та взуття. Бо пансіонат починає перетворюватися на базу для непотребу. А працівники мають додаткове навантаження — вивозити побутові відходи.

«Хто має внутрішню потребу допомогти нашим підопічним, просимо попередньо зателефонувати й поцікавитися, у чому конкретно нині є потреба», —наголошує Віталій Яворський.

Гостинці й облік

Довелося бути свідком такої ситуації у Надвірнянському будинку дитини. Аж зі штату Аляска (США) сюди навідався директор тамтешнього дошкільного закладу Деніел Коул. Знайшли дитбудинок разом зі своїм перекладачем Олександром за пошуковиком в Інтернеті. Привезли дві валізи всього, навіть пледи ручної роботи.

А в Будинку дитини — вихідний. Адміністрації нема. Персонал не хотів приймати привезене, довелося просити телефоном директорку Галину Кузнецову. Та дозволила, зважаючи на подолану гостем відстань. Тим паче, він розповів, як щиро передавали допомогу українським дітям. То були забавки ручної роботи. А ще Деніел залюбки кілька годин перебував на подвір’ї з малечею: грав із ними у рухливі ігри, гасав разом майданчиком, виймав із наплічника атрибути для чергової розваги. Дітки стрибали від захоплення.

Саме в цей час сюди навідалися ще одні американці (на знімку), які також дізналися про заклад через Google. Подорожували від своєї тернопільської родини до франківської, то й заїхали в Будинок дитини, а перед тим скупилися в іграшковій крамниці.

«Наша маленька донечка сіла там на велосипед, то ми й подумали: чому б не взяти його для малечі?» — пояснила молода жінка, виймаючи із повного багажника пакунки.

І знову персонал закладу наполягав, що підопічні тут усе мають. Як доказ — в альтанці вишикувалися різного штибу велосипедики та інші дитячі транспортні засоби. А ще — треба все облікувати, бо документують усі благодійні надходження. Гості на це аж образилися: «Та нам не треба цього, ми просто так». І, навіть не назвавшись, поїхали, залишивши все привезене просто на тротуарі.

І в радість, і на користь

...Подумалося тоді, що десь же справді є потреба в таких розкішних іграшках: чимало багатодітних сімей, де таких скарбів і не бачили. Може, краще тоді контактувати із соціальними центрами при органах місцевого самоврядування, де знають, хто найбільше потребує допомоги та якої саме. Щоб вона не лише була від душі, а й приносила користь.

До речі, американець Деніел так і зробив, навідавшись до дитячого будинку сімейного типу в Городенці, куди привіз книжки, та навіть провів для дітей забавний урок англійської мови. Навіть наймолодшим сподобалося. Казали, що це суперпривід вивчати іноземну. Опісля відвідали ще Городенківську ЗОШ   № 2 та гімназію. Тут також був урок, але його вже Деніелу давали гімназисти. За 45 хвилин пройшлися коротенько історією обох країн, знайшли чимало спільного та такого, що дало привід продовжити співпрацю.

Фото автора.