Директор бібліотеки Лариса Березівська.

 


Завідувачка сектору рідкісних видань ДНПБ Руслана Палійчук показує «Граматку» Пантелеймона Куліша.

 


Науковий співробітник ДНПБ Леся Сухомлинська.

 


Науковий співробітник ДНПБ Леся Сухомлинська показує картотеку праць В.Сухомлинського, створену «від руки» її бабусею Ганною Іванівною.

 


У фондах ДНПБ є цікава колекція мініатюрних видань (у світі мініатюрною вважають книгу з висотою палітурки не більше восьми сантиметрів).

Хочете дізнатися, який вигляд мала українська абетка XIX  сторіччя? Обережно гортаючи пожовклі сторінки, завідувачка сектору рідкісних видань Державної науково-педагогічної бібліотеки ім. В. О. Сухомлинського НАПН України Руслана Палійчук проводить екскурсію в минуле.

Сто п’ятдесят років тому літери вивчали так само, як і сьогодні — через знайомі слова та відповідні малюнки. У старій абетці для наочності біля «Х» намальована хата, біля «Щ» — щеня, а біля «У»...— «упир». Поряд з ним — портрет кажана. Літеру «еф» ілюструє зображення морської хвилі або, як за тих часів писали, — «филі». Замість букви «я» наприкінці слова примостився «малий юс» — давня кирилична літера. «Автор абетки використав старописну орфографію, гадаючи, що вона буде більш зрозумілою для простого народу» — пояснює пані Руслана.

Ми розглядаємо абетку українського вченого, фольклориста, етнографа Миколи Гатцука для сільських шкіл, видану 1861 року. Букву «о» автор пропонував вивчати за словом «оселедець» (у сенсі — чоловіча зачіска, козацький чуб), а літеру «ем» — за словом «москаль».

Серед купи цікавих текстів помічаємо неполіткоректну, але дуже мудру чи то казку, чи то притчу про нашого підступного сусіда, який «пригнався на Україну»: «покида свій край, та не покидає своєї гаспидської істоти». Ніби нічого й не змінилося за ті 150 з гаком років!  Зайда «почав виробляти все зле-лихе», та ще й спробував видати себе за українця. 

Таку абетку корисно гортати всім, незалежно від віку й посади, — задля кращого розуміння української історії та сучасної геополітики. Цікаво, що «Українська абетка» Гатцука побачила світ саме у Москві, в університетському видавництві. І як її пропустили цензори?

Є у фондах бібліотеки і знаменита «Граматка» Пантелеймона Куліша — перший україномовний буквар, за допомогою якого українці в царській Росії могли навчатися рідному слову хоча б у недільних школах. «Граматка» написана так званою кулішівкою, за правилами нового фонетичного правопису, який запроваджував автор. «У нього були складні стосунки з цензурою, — зауважує наш гід. — Відкрити свою друкарню у Києві Кулішу не дозволили. «Граматку» він видав 1857 року у Санкт-Петербурзі. І саме кулішівка є основою нашого сучасного правопису». Між іншим, кулішівку використовували аж до заборони українського друку Емським указом 1876 року, а в дещо модернізованому вигляді — і на початку  XX сторіччя.

Книгозбірня може похвалитися найповнішою в країні колекцією шкільних підручників, від  абеток XIX  сторіччя до книжок радянської доби. Серед найстаріших видань — «Філософія Сенеки», посібник з філософії, виданий 1615 року латиною в Антверпені. Є в бібліотечному фонді цікаві колекції мініатюрної книги (зокрема, дитячих видань 1940—1950 рр.) та часописів XIX — початку XX століття з різних куточків України.

На влаштованій бібліотекою виставці ми побачили літературно-громадський журнал «Українська хата» за січень 2011 року та кілька старих педагогічних часописів.

«Світло» — дуже відомий педагогічний журнал, який об’єднував нашу інтелігенцію довкола української ідеї, впровадження рідномовного навчання в школах, який, як і «Українська хата», виходив у Києві, — розповідає директор бібліотеки Лариса Березівська. — Часопис «Учитель» видавали у Львові». Найстаріші книжки та періодика потрапили до бібліотеки з колекції Харківського товариства грамотності, про що свідчать печатки на сторінках. «Але ці факти ще треба досліджувати, — додає Лариса Березівська. — І ми вже розпочали вивчення історії фонду бібліотеки. Відомо, що Товариство грамотності було створено у другій половині XIX століття і займалося просвітництвом, створювало бібліотеки, зокрема шкільні, освітянські. Фонд, який вони зібрали, було передано до УНДІПУ (нині це Інститут педагогіки Національної академії педагогічних наук України). А вже потім фонд інституту став основою нашої академічної бібліотеки, яка цього року відсвяткувала двадцятиріччя».

За сприяння  НАПН  у книгозбірні 2003 року створили читальний зал Фонду В. О. Сухомлинського. Тоді родина Василя Олександровича передала бібліотеці понад три тисячі різноманітних документів — його праці, відео та фото, друковані матеріали про життя й діяльність педагога, видані українською та півсотнею інших мов світу. Тут зберігається і частина дисертаційного фонду — наукових праць, присвячених його спадщині.

Цим багатством опікується онука видатного педагога, науковий співробітник бібліотеки Леся Сухомлинська. Із якихось потаємних шухлядок вона обережно дістає стару картотеку творів дідуся, складену «від руки» її бабусею — Ганною Іванівною Сухомлинською. У цьому стосику багато праці і, мабуть, ще більше любові! Матеріали, передані до бібліотеки, вона збирала і за життя, і після смерті чоловіка.

Скромний читальний зал фактично перетворився на центр поширення сухомлиністики. Його щороку відвідує чимало наших педагогів, шкільних бібліотекарів, учнів, студентів, науковців, нерідко приїздять іноземні делегації — з Китаю, Польщі, інших держав.

«Ми працюємо і як бібліотечна ланка, і як своєрідний майданчик для всіх охочих долучитися до спадщини Сухомлинського під час зустрічей, екскурсій, наукових читань» — розповідає пані Леся. Освітня реформа в Україні ще більше актуалізувала праці Сухомлинського, адже філософія «Нової української школи» ґрунтується передусім на ідеях гуманізму і поваги до особистості дитини, які він сповідував.

ДНПБ є структурним підрозділом Національної академії педагогічних наук України та однією з чотирьох українських бібліотек загальнодержавного значення, що мають статус наукових установ. Тут проводять дослідження задля інформаційного забезпечення сфери освіти та здійснюють науково-методичний супровід діяльності величезної мережі освітянських бібліотек.

Серед відвідувачів бібліотеки трапляються й укладачі сучасних шкільних підручників, яким цікаво подивитися, якою була структура та зміст старовинних читанок чи арифметик. Значну частину бібліотечного фонду оцифровано, що дуже полегшує доступ до рідкісних видань відвідувачам з усіх куточків світу. 

Довідково

ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського створено 30 жовтня 1999 року з ініціативи Президента Національної академії педагогічних наук Василя Кременя шляхом об’єднання наукової бібліотеки Інституту педагогіки НАПН (в минулому — УНДІП) та Центральної освітянської бібліотеки Міністерства освіти (ЦОБ). Нині документний фонд книгозбірні становить більш як 600 000 одиниць зберігання на традиційних та електронних носіях інформації. Половина фонду — фахові видання.

Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА,