На «варшавці» (так жителі поліських районів Рівненщини називають трасу Ковель — Київ) біля повороту на селище Клесів Сарненського району при дорозі облаштовані імпровізовані прилавки з журавлиною, сухими чорницями і грибами, варенням з лісових ягід тощо. Їх пропонують проїжджим трасою мешканці довколишніх сіл. Торгівля йде мляво, і все ж люди при дорозі не втрачають надії продати плоди своєї літньої праці. Бо роботу в селі дуже важко знайти, пенсії маленькі, тому мусять заробляти копійку на життя ось у такий спосіб.
Біля однієї з таких «точок» зупинилася і я. Допоки дві жіночки гріються біля багаття, за всіх називає ціни 82-річна Марія Миколаївна Тимощук (на знімку), яка приїхала сюди із сусіднього села Чабель Сарненського району. Жінка соромиться продавати, бо, як розговорилися, все життя важко працювала у місцевому радгоспі дояркою, у ланці, а на старість заслужила мізерну пенсію. Така ж і у її 85-річного чоловіка Йосипа Тихоновича, який слабший здоров’ям і нині на «хазяйстві» у селі. Тому змушена час від часу виїжджати на «точку».
— Торгівля не завжди з прибутком — іноді вистачає лише на те, аби покрити квитки на маршрутку до села в обидві сторони, — каже Марія Миколаївна. — Іноді більше щастить. Оце все припасла влітку. Хоча й ходжу з ціпком, але у сезон все ж дибаю в ліс по ягоди чи гриби, як і багато моїх односельчан, які живуть з лісу. Бо з роботою не кожному щастить. Ось і моя 48-річна донька Ганна, яка живе, як і ми з дідом, у Чабелі, теж влітку з лісу не вилазить, а оце змушена була поїхати на заробітки у Польщу, бо як інакше з трьома дітьми вижити?
— Друга донька Світлана, якій 51 рік, живе у Ясногірці. Вона бухгалтер, але роботи в селі для неї немає. Тому мусить виїжджати на заробітки у Київ, де працює касиром у супермаркеті. П’ятнадцять днів у Києві, стільки ж — удома. У неї двоє дітей, — розповідає Марія Миколаївна. — Третя донька Валентина, якій 40 років, працює медсестрою у Сарнах. Доньки ніколи до нас з дідом не приїздять без гостинців, але ми не хочемо сидіти у них на шиї, бо знаємо, що і їм копійка дається нелегко. Тому я ось тут і торгую, бо якось вижити треба, та й онукам на свята якийсь, хоч і недорогий, але подаруночок хочеться придбати...
Марія Миколаївна та її чоловік Йосип Тихонович прожили в парі 66 років — побралися у 1954-му. Народили і виховали шістьох дітей. На жаль, уже троє з них відійшли у вічність, залишивши батькам біль втрат.
Ось такі вони, люди, що торгують при дорозі...
Рівненська область.
Фото автора.
