Коли Юрія Константінова представляли громаді як керівника військово-цивільної адміністрації, перше питання від людей певною мірою було провокативним: в якому місті він збирається жити — Лисичанську чи Сєвєродонецьку? А може, керуватиме зі своєї Харківщини? На таку іронічну голку Юрій не образився. Він знав, що його попередники не жили в Кримському постійно, а наїжджали сюди. Тож для населення важливо, щоб керівник ВЦА був доступним кожного дня, бо проблем у села, розташованого на самісінькій лінії розмежування, ой як багато!.. «Ні, — пообіцяв він тоді, — житиму у Кримському, разом із вами».
Той, хто встиг познайомитись з біографією нового очільника села, сумнівався. Юрій має три вищі освіти, три спеціальності: вчитель, юрист і філософ — прагне здобути вчену ступінь з філософії. І що? Попри всі ці здобутки, працювати в селі, до якого важко добратись через погані дороги і в якому ризиковано жити через постійні обстріли бойовиків? Але скептики не знали Юрія Константінова — цю вперту людину.
Сам він з Харківщини, з районного центру Красноград. До війни працював тут начальником міського управління юстиції, а коли на сході країни розпочалась війна, прийняв рішення служити в зоні проведення АТО в складі міліцейського підрозділу. В молодості він працював у карному розшуку, мав офіцерське звання, отже, хотів продовжити свою міліцейську кар’єру, але в складі бойового батальйону в зоні АТО. Та куди не звертався — скрізь відмовляли. В батальйоні «Харків-1», наприклад, у нього запитали: «А ти можеш у свої 46 років 120 разів віджатись?» «Можу 70, — відповідав він, — а більше ні». «А нам треба 120, тож ти нам не підходиш», — сказали. А в батальйоні «Слобожанський» йому сказали, що офіцери не потрібні. Словом, півроку Юрій ходив по інстанціях, намагаючись взяти участь в АТО. Навіть писав Арсену Авакову і Президенту України, та все марно. А потім йому порадили: їдь до Сєвєродонецька, там створюється батальйон міліції особливого призначення «Луганськ-1». Юрій, звичайно ж, використав цей варіант — і в нього вийшло.
За час служби на Луганщині побував в усіх гарячих точках — в Станиці Луганській, Щасті, не раз опинявся під обстрілами, а ось в Кримському не довелось. Після завершення контракту поїхав додому, на Харківщину, але не всидів. Прийняв пропозицію очолити Кримську військово-цивільну адміністрацію. Доки чекав призначення, передивився в Інтернеті все, що стосувалося Кримського, розпитував у товаришів по службі в батальйоні, що це за місце. А вони лякали: «Ти лише не стій на березі Сіверського Донця, що тут протікає, бо снайпери знімуть». Це був такий суворий жарт для новачка, але Юрій відреагував на нього адекватно, бо знав, що по обидва береги річки в районі села була українська земля.
У січні минає три роки, як Юрій тут працює. Це, можна сказати, своєрідний рекорд, бо люди на таких посадах довго не затримуються. Але Константінов так вріс у свою роботу, в село, яке стало йому рідним, що без нього Кримське вже не уявляється. Він своєрідна людина і, можливо, це допомогло йому не стати черствим чиновником. Піклуючись про людей, не соромиться набридати окремим структурам влади, турбувати важливих персон чи міжнародні організації, аби вони допомогли жителям села у відновленні домівок після обстрілів чи налагодженні домашнього господарства. І за це люди йому вдячні.
— Доля ВЦА коротка, — каже Юрій. — І настане час, коли відбудеться чергове відведення військ, проведуть вибори в місцеві органи влади — і ВЦА відімруть. Я піду з посади, поїду додому, на Харківщину, але Кримське не полишу. Буду приїздити сюди, допомагати як волонтер.
А на згадку про себе він з такими ж ентузіастами, як і сам, спорудили біля ВЦА… гору. Звели її з дикого каменю на рівні десь двох метрів. Ідея така: жителів Кримського називають кримчанами, і так само називають населення півострова, яке окупувала путінська Росія. Кримчани Луганської області живуть на українській території, повернуться в Україну і кримчани півострова.
Юрій Константінов, щоб взяти участь в АТО, навіть писав Авакову.
Луганська область.
Фото автора.
