У демократичних країнах пресу, як відомо, називають «четвертою владою», вона є важливим інструментом контролю над діями не тільки уряду, а і загалом за всіма процесами в суспільстві. А в Німеччині преса стала ще й інструментом післявоєнної денацифікації та посттоталітарної перебудови країни.

Німецька преса, хочемо ми цього чи ні, справді повністю незалежна. Будь-які спроби вплинути на журналістів — пристрахати, змусити змінити точку зору — завжди закінчувалися гучними скандалами й відставками тих, хто до таких дій вдавався.

І ось на самому початку року відбулася подія, що вже стала випробуванням на міцність системи забезпечення свободи слова й думок.

Почалося все з виконання дитячим хором Західнонімецького телебачення (WDR) безневинної дитячої пісеньки «Моя бабуся роз’їжджає курятником на мотоциклі». Як зрозуміло з наведених слів, сатиричний і комічний характер цього твору одразу очевидний. Але в тому відео, про яке йдеться, слова було змінено, й вона звучала так: «Моя бабуся по-свинськи ставиться до довкілля».

У пам’яті одразу постає Грета Тунберг і весь негатив, з нею пов’язаний, до того ж — явне зіштовхування між собою різних поколінь, незважаючи на те, що в кінці пісеньки лунають цілком примирливі слова.

Скажімо прямо, ні оригінал, ні інтерпретація шедеврами не є. Але це сатира, яка перебуває під особливим захистом саме через її безперечне спірне сприйняття.

Проте передача спричинила хвилю обурення настільки сильну, що інтендант WDR, а віднедавна й голова Асоціації суспільних мовників Німеччини ARD Том Буро за неї публічно вибачився, що не тільки не втихомирило пристрасті, а, навпаки, їх ще більше розпалило.

Західнонімецьке телебачення й радіо (WDR) — це найбільший у Європі суспільний мовник, який разом з дев’ятьма іншими подібними організаціями по всій країні входить до Асоціації суспільних мовників Німеччини ARD. Фінансуються вони з плати за телевізор і радіо, яку вносить кожне домогосподарство, якщо там є відповідне обладнання, а також з доходів від реклами, дуже скромної за обсягами, котра ніколи не перериває ні фільми, ні передачі. Асоціація і її члени повністю незалежні, керують ними наглядові ради, котрі складаються із кількох десятків членів.

Та й інтендант Західнонімецького телебачення і радіо Том Буро — не такий собі непомітний чиновник, а відомий журналіст. Він багато років був шефом кореспондентського бюро ARD у Вашингтоні, а повернувшись в 2006 році, став ведучим головної щовечірньої новинної аналітичної телепрограми країни «Теми дня». Саме із цієї посади він в 2013-му був обраний інтендантом WDR.

Тома Буро любить публіка. Як справжній уродженець Рейнської області, він незмінно бере активну участь у щорічному карнавалі. На одному з радіоканалів сусідньої Південно-Західної медіакомпанії веде радіопередачу «Тім питає Тома», де простою мовою пояснює дітям складні політичні реалії, що згадуються у «Темах дня». Як бачимо — ідеальна, безпроблемна медійна постать.

І тут передають цю дурнувату пісеньку з доволі агресивними словами, які дійсно можуть зачепити чиїхось бабусь, але не торкаються доти, поки «праві активісти», як їх називають журналісти WDR, не влаштовують фейкову кампанію обурення і цькування з пікетами перед штаб-квартирою медіакомпанії в Кельні. Та ще прем’єр-міністр землі Північний Рейн-Вестфалія Армін Лашет вирішив втрутитися і заявив, що в злощасній передачі дітей використовували як інструмент проти дорослих.

Сам по собі факт такого втручання є безпрецедентним. Безпрецедентною стала й реакція інтенданта та всього керівництва медіакомпанії. Передачу вилучили з архіву, й подивитися її тепер не можна. А сам Том Буро, замість того, щоб узяти під захист своїх співробітників, нагадавши широкій публіці, що йдеться про сатиричну передачу, а сатира може бути будь-якою, став вибачатися в ефірі в найгірших, я б сказала «радянських», традиціях, а це, в свою чергу, обурило практично весь журналістський і продюсерський корпус.

Марія КОПИЛЕНКО, директор ГО «Інститут Німеччини», заслужений журналіст України.