Віталій Олійник щодня бере баян і в його затишній оселі народжуються чарівні мелодії пісень, написаних разом зі своїм творчим побратимом Миколою Муляром (на знімку зліва направо).
Фото автора.
Віталія Олійника з Млинова змалку вабила музика, але як і де міг навчитися азів музичної грамоти напівсирота у повоєнному селі? Не могла мама-вдова, на руках якої шестеро діток, розщедритися навіть на гармошку для нього. А коли хлопчик почув, як у сільському клубі витинає на баяні колгоспний агроном, то втратив спокій. Втішила бібліотекарка Лариса Іванівна Вовчок: 13-річний хлопчина випросив у неї в користування балалайку. Оскільки той інструмент часто забирали в юного аматора, то він виготовив саморобну і на пасовиську «шліфував» виконавську майстерність.
А вже в 17 літ узяв у бібліотеці баян і за тиждень грав чеську польку, краков’як та інші популярні тоді мелодії. Відтоді Віталій став першим парубком у Певжівському клубі, бо забезпечував музичний супровід танців та інших молодіжних розваг. Там юнака запримітила Марія Глоба і запропонувала голові колгоспу відправити на 10-місячні курси хормейстерів-баяністів при Рівненському музичному училищі.
Згодом Віталій Архипович працевлаштувався в Боремлі художнім керівником, а паралельно викладав музику у Товпижинській і Вичавській восьмирічках — тобто саме у 1962—1963 навчальному році стартувала його багаторічна педагогічна вахта. Невдовзі талановитим учителем зацікавився інспектор райвно Євген Мельник, який запропонував завідувачу Млинівського райвно Михайлу Тищуку працевлаштувати педагога в середній школі, бо у восьмирічках із його творчим та освітянським розмахом затісно.
Загалом Віталій Архипович захопив своїм учительським крилом два десятки навчальних закладів Млинівського, Демидівського районів Рівненщини та Ківерцівського Волинської області. Зрозуміло, що не з добра змушений був роз’їжджати селами: годин музики у шкільній програмі обмаль, тож доводилося, як то кажуть, «на ставку» добирати години в інших навчальних закладах. Але ні в кого не повернеться язик назвати педагога таким собі перелітним птахом, який ніде місця не нагріє: всюди, де працював, про нього тепла згадка в колег та вихованців, бо залишив там частинку своєї душі і професійного таланту.
Млинів
Рівненської області.
