Якщо хтось призабув, то нагадаю: Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» було опубліковано в «Голосі України» 16 травня 2019 року. У ст. І цього Закону під 6 пунктом зазначено: «Навмисне спотворення української мови в офіційних документах і текстах,.. а також створення перешкод та обмежень у застосуванні української мови тягнуть за собою відповідальність, установлену Законом».

Запам’ятали? Ці зауваги нам ще згодяться. Але починаймо з дуже давнього й дещо веселішого.

Світло й тінь від духовного вірша

У дванадцятому номері московського журналу «Огонёк» за 1990 рік було надруковано «Духовный стих», записаний від мешканки села Лабинщина Усвятського району далеченької від України Псковської області Росії. Подаю з нього кілька уривків:

«Как залезло красно   солнце 
За темный лесочек...
А я грешный человечек, 
Спатюшки ложился...
Как помрем мы, грешны люди 
Ничох не потребно...
Как зазвонят во сне звоны, 
Во все колоколы...»
І щоразу обов’язковий рефрен:
«Аллилуя, аллилуя,
Славо тебе, Боже».

Щось мене в цьому стародавньому вірші зачепило, але що саме, збагнути не міг. Минули десятиліття. Перебирав свій архів і знову натрапив на нього. Уважно перечитав і зрозумів, що в цих старезних словах вчувається вплив руської, тобто, кажучи по-теперішньому, української мови, дещо замаскований московськими впливами. Так, слово «спатюшки», мабуть, перероблено з нашого «спатоньки», «ничох» — це ж наше «нічого», «не потребно» взято без змін з українського тексту, а «звоны-колоколы» — це ж українські дзвони, до яких долучили московські колокола. Тож висновок може бути тільки такий: ці московські вірші ще за сивої давнини створено на основі первинного українського тексту.

3 історії України знаємо, що колись руська /українська/ мова заходила далеко на північ та схід від Києва, бо й держава Русь була чимала за територією.

А тепер перемістимось у нашу дійсність.

На астановкє!

Їду маршруткою з одного кінця міста до іншого. Пасажирів вистачає, багатьом доводиться стояти. На зупинках виходять і заходять. Аби водій, чого доброго, не проминув потрібну зупинку, заінтересовані в цьому іздці щоразу голосно повідомляють:

— На астановкє!..

І оце «на астановкє» мене дещо напружує, але не тому, що маршрутка часто зупиняється, а тому, що все це відбувається не в Москві чи Тулі, а в Києві. І саме це змушує думати про моїх випадкових супутників не надто ґречно. Майже три десятиліття живемо в незалежній Україні, маємо свою мову, вчимося по українських школах та університетах, зрештою, виросло нове покоління українців, а чомусь і далі послуговуємось язиком сусідньої держави-загарбниці, убивці й до того ж несусвітньої брехухи... Отак я їхав і щоразу чув набридливе й остогидле: «на астановкє!», «на астановкє!»

І тільки перед тим, як мав виходити, почув дзвінке українське: «на зупинці!» Незвичні для цієї маршрутки слова промовив височенький юнак із сумкою через плече, напевне, студент, і мені полегшало. Все ж таки підростає молоде покоління, яке міркує не лише про гроші, а й про нашу матінку українську мову.

— На зупинці! — попередив і я водія, подякував за поїздку і зійшов на потрібному місці.

Повіяв вітер із Заходу

Прислухаюся до розмов киян, а також до спілкування народу в передачах радіо та телебачення, і чую від приємно здивованої жінки несподіване — «вау!», а від чоловіка — задоволене «окей!», з чого роблю висновок: ще не припинилися східні впливи, а вже відчутно повіяв західний вітер, який приносить нашій веселковій нові, проте аж нічим не менші випробовування.

Та й наші друковані видання теж не без гріха. До них теж лізе, не питаючи дозволу, європейська всячина. Для прикладу наведу уривочок з газетної інформації під заголовком: «Машинобудівникам допоможуть хай-теком». Що це ще за диво? — жодних роз’яснень немає! І мої словники, що тлумачать іноземні слова, разом з енциклопедіями скромно мовчать. А далі таємничі письмена в замітці підсилюються: «На Сумщині влада, підприємці й наукові працівники домовилися про створення хайтек-кластера. В ньому об’єднаються галузі ІТ, машинобудування й освіта». Оце така в нас подекуди газетна українська мова. Але це ще квіточки. Якщо ж поглянути в програми телевізійних передач, то звідти чужоземщина сиплеться, наче з дірявого мішка: стейкхолдер, шопінг, драйв, топ, фольк, лайфхак, спешл, дайджест, тізер, апроксимація — і так далі без кінця. Ці незрозумілі для більшості українців слова затуманюють свідомість. Наша бідолашна мова не встигає вибратися з однієї катавасії, де її «підтягують» до московського язика, як утрапляє в штормові широти, де до неї намагаються напакувати щонайбільше західної чужоземщини.

Шановні європейці! Зрозумійте нас правильно. Ми, українці, напевно знаємо, що ви в наших бідах не винні, тому ми з відкритими душами йдемо до Європейського Союзу, бо для нашої спільноти це й наш «дім». У ньому є окремі «квартири», і одна з них належить нам. У кожній «квартирі» своя державна мова. ЄС не силує європейців забувати рідні мови, як це дуже добре вміє робити на своїх теренах Росія. Тож у нашій мовній проблемі ЄС не замішаний, винні в ній наші малоосвічені люди, яких використовують відверті вороги України. З намови ворогів неуки вважають, що коли вони напомпують, наче футбольний м’яч, українську мову словами та зворотами з мов ЄС, то швидше приласкавляться до вас, європейців. А у ворогів України своя пісня: чем хуже — тем лучше... Тим часом свідомі українці напевно знають, що стежка невігласів, заохочуваних ворогами, — хибна. Ми ж йдемо вивіреним шляхом праці та знань. Глибоко поважаючи ЄС і всі його мови, ми засвоюємо мовні премудрості Заходу у школах та університетах... Але свою українську державну мову ми любимо найбільше за всіх інших мов, і ніяким нашим неукам і тим більше ворогам не дозволимо її псувати. Так, нині нашій мові доводиться переживати складні часи. Але ми все переборемо, і в цій боротьбі нам допомагатиме Закон України про державну мову, з якого й почато ці нотатки.

Тож повернімося до зрозумілих нам мовних проблем. Нехай наші шановні мовознавці спробують знайти усіляким верифікаторам, моніторингам разом з хайтеками й кластерами українські відповідники, а якщо ні — то й українізувати їх.

Українська мова має мільйони своїх мовлян — героїв, письменників і просто читачів та слухачів. Тому українські недоуки, які стали в нашій країні чорними круками знеукраїнення, успіху не матимуть. Отже, тримаймося, бо за нами правда і перемога!

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.