Жоден з урядів країни поки що не наважився на повну реструктуризацію у сфері видобутку вугілля, незважаючи на те, що ситуація тут погіршується з кожним роком. Недавні події, коли гірники ДП «Первомайськвугілля» відмовилися спускатись у вибої, а їхні дружини оголосили голодовку, вимагаючи погашення боргів, вкотре переконують у тому, що далі зволікати вже не можна. Постійні дотації за рахунок держбюджету — це, по суті, гроші на вітер. Потрібні конкретні дії, які допоможуть галузі не бути збитковою.
Хоча будемо відвертими: видобуток таких корисних копалин, як вугілля, вимагає колосальних витрат на виробництво. По суті, він збитковий. В наш час існують менш затратні енергоносії, що дають змогу забезпечити енергетичний сектор. І з огляду на це, такі європейські країни, як Бельгія, Франція, Німеччина, Англія, давно зрозуміли, що немає сенсу утримувати і дотувати за рахунок держави збиткову галузь. Ми до прийняття такого рішення, вочевидь, не готові. Так, у плані загальнодержавного бюджету несемо великі збитки, але в плані наповнення місцевих бюджетів шахти є чи не головними платниками податків і тим самим допомагають утримувати населені пункти.
На Луганщині нині працюють два вугільні об’єднання: державне підприємство «Первомайськвугілля» та публічне акціонерне товариство «Лисичанськвугілля». Загальна кількість працюючих на першому — 4,5 тисячі осіб, на другому — 3 388. Підрахуємо, скільки людей залишаться без роботи у разі припинення функціонування цих двох вугільних монстрів. А якщо взяти до уваги сім’ї шахтарів, які залишаться без засобів до існування? Це буде соціальна катастрофа. У попередні роки Луганщина вже пережила таку біду і повторення не хоче, однак вплинути на ситуацію не може. Сьогодні існує абсолютна вертикаль управління вугільними підприємствами, до якої область не має жодного стосунку. Вугільники підпорядковуються безпосередньо Міністерству енергетики та захисту довкілля, а ОДА грає роль якогось маяка чи тригера, який підказує центральним органам влади, що насправді відбувається і що бажано зробити, щоб виправити ситуацію.
За останні п’ять років робота обох підприємств була збитковою. І основна причина цього — обмаль коштів на розвиток виробництва. Як показують програми розвитку, які об’єднання захистили перед міністерством, загальний обсяг необхідних вливань становить майже 5 мільярдів гривень! Лише за таких умов вугільні об’єднання можуть вийти на самоокупність. Але, вочевидь, таких коштів у держави немає. У минулому році, наприклад, «Первомайськвугілля» отримало приблизно 647 млн грн державної підтримки. Розподілено їх так: 561 млн грн пішли на зарплату та електроенергію. На розвиток, звісно, не вистачило. «Лисичанськвугілля» мало менше — 449 млн грн, і витрати на зарплату тут становили 277 млн грн. Загалом два об’єднання отримали від держави за минулий рік мільярд гривень. А потрібно п’ять. Один лише загальний борг за електроенергію двох об’єднань на сьогодні становить понад 1,5 млрд грн. За рахунок реалізації свого вугілля такого прибутку вони не зароблять. Крім різних технічних та фінансових негараздів існують проблеми з реалізацією палива. Його купують погано, тож певна частина лежить на складі.
Міністерство, тобто орган, який управляє майном двох об’єднань, налаштоване провести певні дії, щоб змінити ситуацію: рентабельні шахти віддати під державно-приватне партнерство, нерентабельні — реструктуризувати чи закрити. Кабінетом Міністрів України розроблено проект «Плану заходів щодо реалізації концепції реформування вугільної галузі». Пропонується оптимізувати структуру на державних вугільних підприємствах шляхом реорганізації і оптимізувати штатну кількість працівників. Усі розуміють, що, по суті, зайнятих у видобутку вугілля — лише до 20 відсотків від загальної кількості робітників шахт. Решта зайнята на допоміжних виробництвах, тож штати надмірно роздуті. Міжвідомча координаційна рада з питань реформування вугільної галузі має провести аналіз і визначити перспективність або безперспективність підприємств. Але концепція реформування вугільної галузі поки що не затверджена, а міжвідомча координаційна рада ще не працює.
— У нашій області є шахти з доволі перспективними лавами. Але їм потрібні вкладення. Ці витрати можуть мало не за рік окупитися і повернутися держбюджету, — вважає директор департаменту житлово-комунального господарства Луганської обласної державної адміністрації Віталій Сурай. — За концепцією міністерства в області є шахти, які можуть йти під державно-приватне партнерство. Тобто інвестор вкладає гроші, отримує прибутки, і держава вже не несе відповідальності перед людьми з приводу виплати заробітної плати. Також пропонується передача перспективних шахт на приватизацію або укладення договорів довгострокової оренди. В рамках інвестиційних програм міністерство навіть пропонує виділити таким шахтам бюджетні кошти, але з поверненням.
Долю вугільних підприємств колегіально визначатиме міжвідомча координаційна рада з питань реформування вугільної галузі. Наприклад, нині вже зрозуміло, що шахти «Гірська» та ім. Мельникова — перспективні. А ось щодо шахти ім. Капустіна цього не скажеш. Але ж знову... Координаційна рада повинна бути створена ще в січні, на календарі вже лютий, а ця структура й досі на папері. Офіційних пропозицій щодо намірів якихось компаній взяти вугільні підприємства Луганщини у концесію немає. Принаймні в ОДА про це нічого не відомо.
— У будь-якому разі повинна бути стратегія розвитку вугільної галузі країни. А ми її сьогодні не бачимо, — каже Віталій Сурай. — Багато моделей ринку не враховуються. Наприклад, ринок електроенергії. Сьогодні інвестори вкладають великі кошти в сонячну енергетику, однак такої кількості електроенергії, яка є в межах ринку, сьогодні не потрібно. Тож власники просто вимушені зупиняти вітроелектростанції. Так само і вугільна галузь. Продати паливо за ціною собівартості не можемо. Компанія, яка купила його, не продавши за своєю ціною, не розраховується з вугільниками. Виходить лавиноподібна катавасія.
На жаль, створена Державна вугільна компанія не показала своєї ефективності. Все це призвело до того, що вугілля накопичується на складах, його не можуть відвантажити через брак вагонів, які треба проплатити. Крім того, існує обмеження ціни на вугілля — 62 долари за тонну, і так само обмежена вартість вугілля в собівартості електроенергії.
Яким обіцяє бути для шахтарів 2020 рік? Судячи з намірів, — визначальним. На рівні міністерства хочуть врешті розібратися і прийняти рішення: або закрити окремі шахти, або навпаки інвестувати у їхнє виробництво, визначити програму з реконверсії вугільної галузі по всій Україні. Шахтарі ці наміри сприймають без особливого оптимізму. Як сказав герой одного відомого мультику: «Плавали. Знаємо».
Фото з соціальних мереж.
