Розпочався виставкою у столиці, а завершився відкриттям портретної галереї на малій батьківщині —в Андрушівці.
В Андрушівській районній школі мистецтв відбулися виставка картин Миколи Максименка та вечір його пам’яті.
Саме в Андрушівському районі, в селі Яроповичах, у 1924 році в селянській родині з’явився на світ Миколка Максименко. Малювати почав змалку: вуглинкою на паркані, на дверях льоху, на підлозі. Першим серйозним малюнком став портрет Тараса Шевченка. Намалював Кобзаря на аркуші шкільного зошита.
Про це нагадали на вечорі в школі мистецтв її директор Олена Яремчук, заступник директора районного Будинку культури Лілія Самплавська та дружина художника заслужений журналіст України Валентина Забродська.
Звідки в сільської дитини взялася жага до малювання? Певне, наснагу дала стародавня земля села Яроповичів, де ще й досі знають Замкову гору, де любив бувати київський князь Ярополк. Один дід Миколи вмів розмальовувати печі. Другий чудово різьбив по дереву, майстрував такі гарні меблі, що їх замовляли й пани із Житомира...
А Микола Максименко малював — і школярем, і навіть на фронті, де від тяжкого поранення ледь не осліп — у госпіталі з його голови вилучили 32 осколки.
Пізніше мама розповідала, що десь у той момент, коли Микола мало не загинув, у їхній хаті зі стіни раптом зірвалася його недомальована картина. Впала, але вціліла.
По війні Микола Антонович увійшов до Спілки художників, став почесним академіком Академії мистецтв України, Шевченківським лауреатом. Виставки його робіт були повсюди: від США й Канади до Єгипту, від Іспанії до Японії й Китаю.
— Він найбільше любив блакитний колір — колір неба і життя, — нагадав друг художника, житомирський підприємець Сергій Павличенко. —
— Я був учнем Миколи Максименка, — сказав майстер народної творчості, художник Валентин Ковальчук. — Вчився у Миколи Антоновича, як передавати феєрверк кольорів, поєднувати філософію буття і велич рідного краю...
— Сьогодні гарне свято, і дякуємо родині Максименка за добру справу, — наголосив заступник голови Андрушівської райради Михайло Ляшук. — Адже якщо в нас є талановиті люди, держава має майбутнє...
— Коли Миколи Антоновича не стало, я почала розбирати речі в його робочому кабінеті, — розповіла дружина Максименка Валентина Забродська. — Знайшла десятки творів передвоєнних і перших повоєнних років.
Здебільшого портрети, написані, швидше за все, в Яроповичах, Андрушівці чи в сусідніх селах. Картини десятки літ лежали в запаснику, їх ніхто не бачив. От я і вирішила ті портрети привезти сюди: а раптом хтось із земляків когось упізнає?..
Тринадцять привезених картин Валентина Забродська подарувала Андрушівці.
Житомирська область.
