Будь-яке мозаїчне панно, як відомо, складається із крихітних різнокольорових частинок — більших чи менших. Із цих невеличких складових вимальовується певний образ. Так само чи то розлогі, чи коротенькі замальовки, спогади про людину, якої вже немає з нами, створюють всебічний портрет особистості, тим паче портрет Майстра. Про такого визнаного Майстра, як І. Н. Шамо, вже написано і ще буде написано чимало. Сподіваюся, цей скромний допис стане ще одним невеличким фрагментом до багатогранного мозаїчного портрета композитора.
Багатогранність, мозаїчність обдаровання Ігоря Шамо справді вражає. Адже працював композитор у найрізноманітніших музичних формах і жанрах. Його твори були в репертуарі солістів, камерних та симфонічних оркестрів, хорів, ансамблів тощо. Шамо сам був чудовим піаністом, тому створював яскраві й цікаві для виконання композиції. До речі, йому належить перша в Україні хорова опера «Ятранські ігри» (1979) на вірші В. Юхимовича, яка виконувалася без оркестрового супроводу, з унікальною на той час партитурою. На жаль, вона досі чекає свого повернення на сцену. Шамо із задоволенням писав музику до кінофільмів і театральних вистав. Їх також значна кількість. Згадаймо хоча б такі улюблені глядачами вистави О. Коломійця «Голубі олені» та М. Зарудного «Пора жовтого листя». Саме тут уперше прозвучали пісні «Камінь сонця» і «Осіннє золото», які згодом пішли у самостійне життя й виконувалися й виконуються багатьма співаками.
Так, природа щедро обдарувала митця, та все ж чи не найяскравішою перлиною в цілій низці його талантів був дар Пісняра. Здавалося, він був народжений з піснею в серці. Навіть у родині Шамо жартували, що малий плакав, наче вигадував пісню. А народився Ігор Шамо в Києві 21 лютого 1925 року в сім’ї аптекаря. Життєвий шлях йому випав тернистий, як і у всього його покоління, обпаленого війною. Улюблене заняття музикою довелося перервати — загриміли гармати Другої світової. В евакуації юнак вивчився на фельдшера і добровольцем пішов на фронт. Пройшов усю війну, був поранений. Упродовж життя лихоліття війни раз по раз нагадували про себе і виливалися у музичних творах. Саме цій темі присвячена його симфонія «Пам’яті героїв», пісні на вірші Д. Луценка «Стоїть над Волгою курган», «Фронтовики» та інші.
Після демобілізації Шамо як одного з кращих учнів музичної школи було запрошено до вступу до Київської консерваторії, де він учився на композиторському відділенні у таких визначних педагогів, як Б. Лятошинський та Л. Ревуцький. Вони високо цінували талант молодого музиканта. Не дивно, що вже на третьому курсі у 23 роки Ігор Шамо став наймолодшим членом Спілки композиторів України. Він був дуже плідним митцем, написав величезну кількість творів, але ніколи не спочивав на лаврах. Працював завжди багато і завзято, ні на хвилину не зупиняючись у прагненні до власного професійного удосконалення. Звичайно, я не маю на меті висвітлювати тут усю багатогранну творчість Ігоря Шамо. Хотілося хоча б кілька слів сказати саме про Шамо-пісняра, про Шамо-людину.
Уявіть, що лише пісень він написав понад 300. Серед найбільш вдалих і улюблених слухачами — пісні на вірші свого друга Дмитра Луценка: «Україно, любов моя», «Фронтовики», «Романтики», «Осіннє золото» тощо.
Співпрацював композитор також із поетами — В. Курінським, Ю. Рибчинським, М. Ткачем, В. Юхимовичем та іншими. Пісні Шамо свого часу звучали на багатьох сценах і майданчиках, по радіо, вони лунали з вікон на вулиці.
Їх виконували славетні співаки — М. Магомаєв, Г. Отс, Д. Гнатюк, Д. Петриненко, Ю. Гуляєв, О. Таранець, А. Мокренко. Усіх не перелічити. А, пригадуєте, неперевершений «Дніпровський вальс» у виконанні блискучої Є. Мірошниченко? А чудовий вальс «Де ти тепер?», який згодом рознесла по світу неповторна Квітка Цісик? Пізніше пісні Шамо брали до репертуару молодші виконавці — В. Білоножко, Т. Петриненко, самодіяльні солісти і колективи.
Не будучи етнічним українцем, але народившись на цій благодатній землі, Ігор Шамо увібрав усе багатоголосся українського мелосу, тонко відчував саму природу української пісні. Він виробив свій власний, такий пізнаваний пісенний стиль, який виявлявся у насиченні мелодій фольклорними інтонаціями. Тому багато слухачів часто вважали його пісні народними. Зокрема, пригадую, замовляли включити до програми «народну» пісню «Не шуми, калинонько» або «Три поради», або «Ой, вербиченько». Ось воно, справжнє визнання!
Саме за пісенну творчість 1976 року композитор був відзначений Державною премією імені Тараса Шевченка.
Особлива ж доля судилася пісні Шамо і Луценка «Києве мій». Написана 1962 року і вперше виконана незабутнім Юрієм Гуляєвим, ця пісня практично майже одразу й упродовж 40 років була неофіційним, а з 2014 року стала офіційним гімном столиці.
Свого часу, працюючи у музичній редакції Українського радіо, мені неодноразово доводилося цікавитися різними матеріалами про Ігоря Наумовича, слухати його пісні, зустрічатися із митцями, які добре знали його, співпрацювали. Безцінним для мене та і для всіх нас виявився запис голосу самого композитора. Разом із поетом Д. Луценком вони згадували, як саме виник задум написання пісні про Київ. Якось, гуляючи схилами Дніпра, друзі почули захоплені слова якихось молодих людей, котрі проходили повз: «Ну, як це місто можна не любити!» І ось блискавично народилась ідея створити пісню, присвячену улюбленому місту.
Серед моїх колег також є такі, яким пощастило спілкуватися з Ігорем Шамо. Зокрема, Л. Лагутенко, А. Вишнева і Т. Діденко й досі пам’ятають часи, коли Ігор Наумович приходив до редакції. Як, ідучи довгим коридором, неодмінно з усіма вітався, незалежно, чи знав когось особисто, чи ні. Зустрівши знайомих, обов’язково зупинявся, щось цікаве розповідав, любив посмішити співбесідника. Його прихід до редакції був справжнім святом. Адже знаменував народження нового цікавого твору. Всі редактори намагалися потрапити на худраду, щоб на власні вуха почути новинки. Зазвичай сприймалися вони «на ура». А ще, кажуть, не можна було не звернути увагу, якою красивою людиною був Ігор Наумович. Як зовні, так і внутрішньо. Йому були притаманні не надто шановані нині риси: порядність, ввічливість, скромність. Словом — інтелігентність. Ці риси якось гармонійно уживалися в ньому із доволі строгою вимогливістю до музикантів, з якими працював, та, власне, і з вимогливістю до самого себе. Відомо, що Шамо мав бездоганний слух, тож прагнув якнайточнішого виконання своїх творів. Водночас композитор ніколи не гримав на оркестрантів, своє невдоволення виявляв дуже коректно.
Усіх читачів, яким знайома і небайдужа творчість І. Шамо, а це все ж переважно люди старшого покоління, хочу заохотити ознайомитись із книгою спогадів про Митця, що має красномовну назву «Я з вами був і буду кожну мить...». Упорядник — дочка композитора Тамара Шамо. Тут ви знайдете спогади родини, друзів, диригентів, поетів, музикантів. Усі вони, окрім творчого таланту Маестро, підкреслюють його людські якості: яким він був доброзичливим, м’яким серцем, щирим другом. А ще — як безмежно любив Київ.
Справді, Шамо був киянином, як то кажуть, «на всі сто». Він був закоханий у рідне місто. Цю любов успадкував від батька, також корінного киянина. Але це була не просто любов до міста, в якому народився і жив. Шамо постійно цікавився його історією, знав кожну вуличку, кожен куточок міста. Міг без проблем провести оригінальну екскурсію для друзів і колег з інших республік колишнього Союзу. Тут, у Києві, він почувався комфортно. Тож, коли його неодноразово запрошували переїхати до Москви, — зокрема, умовляли колишні шкільні друзі, композитори Шаїнський і Френкель, — Шамо категорично відмовлявся. Не даремно разом із поетом Михайлом Ткачем вони написали прекрасну пісню «Тільки в Києві», яку так ніжно виконував О. Таранець.
Безумовно, без пісень Ігоря Шамо неможливо уявити пісенну палітру України. Але навіть не всі палкі шанувальники творчості композитора знають, що він також вправно малював, ліпив, займався різьбярством і навіть створив колекцію шийних хустин і беретів. Отакий він — Ігор Шамо, народний артист України, лауреат Шевченківської премії, Митець з великої літери.
Приємно, що земляки не забувають славного співця столиці. Його іменем названа київська музична школа №7, де вчився композитор. На Русанівці на його честь названо бульвар. Щоправда, хотілося б, аби частіше по Україні проходили вечори пам’яті І. Шамо. Адже Митець живий, поки звучить його Музика, поки живуть його Пісні.
